Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вау-у-у-у-у! – Підбігла до неї, поцілувала та обійняла, майже піднявши її. – Як справи?

      – Чудово. Але ж ти казала, що не прийдеш!

      – Так, я знаю, ми були на одній вечірці в Ольджаті, але ти й уявити не можеш, яка там нудьга! Я була там з Демою, і ми одразу ж утекли. І ось ми тут, хіба ти не рада?

      – Жартуєш? Я просто щаслива. А ти підготувалася до уроку з латини? Зваж, що вона завтра тебе викликатиме, ти остання, щоб завершити коло опитувань.

      – Так, знаю, я сьогодні після обіду трохи вчила, потім мала їхати з матір’ю до центру. Поглянь, я купила ось це, тобі подобається?

      І, зробивши дивний пірует, радше рух балерини, аніж моделі, вона закрутила в повітрі кумедну яскраво-синю шовкову пачку.

      – Дуже…

      – Дема сказав, що вона мені личить…

      – Ще б пак. Ти ж знаєш мою теорію?

      – Знов про це? Та ми ж із ним просто давні друзі!

      – А ти таки залиш мені мою теорію.

      – Привіт, Бабі!

      Хлопець із приязним обличчям, зі світлою шкірою та темними кучерями, підійшов до них.

      – Привіт, Демо, як справи?

      – Дуже добре. Ти бачила, яка гарна пачка у Палліни?

      – Так. Не беручи до уваги мої теорії, вона їй справді дуже личить. – Бабі всміхнулася подрузі. – Піду привітаю Роберту, у неї ж день народження.

      Відійшла. Дема подивився їй услід.

      – Що вона хотіла сказати цією історією про теорії?

      – А, нічого, ти ж її знаєш… Вона – жінка купи теорій і жодної практики, або майже жодної.

      Палліна засміялася, потім пильніше глянула на Дему. Їхні погляди на якусь хвильку зустрілися. Будемо сподіватися, що цього разу вона не має рації.

      – Ну ж бо, ходімо танцювати…

      Палліна схопила його за руку й потягла до групи.

      Кілька хлопців стояли перед столиком з канапками і розмовляли про майбутні футбольні переходи. Кожен сподівався на прихильність долі до своєї команди. Усі вони намагалися видати за зірок першої величини різних гравців із невимовними прізвищами – тим паче для напханих ротів. Кіко Бранделлі запустив руку під стос канапок. Пошукав у першому ряду, вже наполовину з’їденому, потім в іншому. Нічого не вдієш! Хтось уже знищив усі канапки з лососем. Вибрав канапку з грибами. Відкусив і в цю мить побачив Бабі, що проходила повз. Поклав надкушену канапку на край тарілки, накрив її паперовою серветкою із золотим ініціалом R, потім, проковтнувши шматок, що був уже в роті, попрямував до неї.

      Бабі підійшла до дівчини, одягненої дуже елегантно.

      – Привіт, Робі, з днем народження!

      – О, Бабі, привіт!

      Вони щиро розцілувалися.

      – Тобі сподобався подарунок?

      – Дуже гарний, справді. Саме те, що мені було потрібно.

      – Ми це знали… Це була моя ідея. Зрештою, ти завжди запізнювалась на перші уроки, а ти ж не так далеко й мешкаєш.

      – Та власне через це. Я завжди думаю, що встигну в останню СКАЧАТЬ