Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і потім знову піднявся, тремтячи та відтискаючи тільки правою – всією своєю силою, всією своєю люттю. Крик звільнення вирвався з його горла. Крик страждання та величі. Піднявся, волаючи: «Та-а-а-ак», тому що туди, куди не дісталась його сила, дісталася його воля. Залишився непорушним ось так, нахилений уперед, піднявши високе чоло, ніби статуя, що волає до темряви неба, до краси зірок.

      – Яху-у-у-у-у-у! – закричав Малюк, як скажений.

      На площі всі вибухнули цим криком, завели мотоцикли та «Веспи», загули клаксонами, репетуючи. Полло почав копати віконницю газетного кіоску.

      Луконе пожбурив пляшку пива у вітрину. Вікна будівель довкола почали відчинятися. Заверещала далека сирена. Старенькі синьйори, вбрані в нічні сорочки, вийшли на балкони, стривожено вигукуючи: «Що коїться?» Хтось гримнув, щоб усі замовкли. Одна жінка, що вірила у законність, пригрозила викликати поліцію. І, ніби через якусь магію, усі мотоцикли почали рухатись. Полло, Луконе та інші застрибували на ходу, підскакуючи на сідлах, а з глушників виривався білий дим. Із гуркотом покотилися якісь бляшанки, дівчата поспішили додому. Маддалена почувалася ще дужче закоханою.

      Сицилієць підійшов до Степа.

      – Гарні змагання, еге ж?

      – Непогані.

      Інші мотоцикли також вишикувались, займаючи всю дорогу, анітрохи не переймаючись через машини, що сигналили їм, швидко проїжджаючи повз. Малюк підвівся на своєму подертому «Веспоне».

      – Я дізнався, що нині свято на Кассії.

      – Де?

      – Номер 1130. Це житловий комплекс. Гайда?

      – А нас пустять?

      Малюк заспокоїв:

      – Я знаю одну дівчину, яка буде там.

      – Кого ж?

      – Франческу.

      – Тоді нас точно не пустять.

      Регочучи, майже одночасно перемкнули передачі. Додаючи газу, повернули ліворуч. Кілька мотоциклів піднялися на задніх колесах, усі знехтували червоним. Потім завернули на Кассію на повній швидкості.

      7

      Тепла квартира, величезні вікна, що виходили на Олімпійський шлях. Гарні картини на стінах, напевне, Фантуцці. Чотири колонки в кутках вітальні. Музика огортала хлопців, що, теревенячи, відбивали ритм. Пальцями по келиху, ключами в кишені; ногою, підкидаючи вгору край штанів.

      – Дані, овва, я тебе майже не впізнала.

      – Що, і ти туди ж?

      – Я кажу про вбрання, маєш чудовий вигляд, правда…

      Даніела подивилась на свою спідницю, Джулія її вже бачила, просто на хвильку забула.

      – Джуліє!

      – Ну, чого ти сердишся? Ти на вигляд як Бонопане – ота хабалка з третього «Б», що вже зранку приходить розмальована рум’янами…

      – І як тобі вдається бути завжди такою милою, га?

      – Саме тому ми подруги.

      – Ніколи не називала себе твоєю подругою. Ти це зараз сама вигадала!

      Джулія простягнула руки.

      – Поцілуночок СКАЧАТЬ