Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ по всій площі. Цей тваринний звук відлунював повсюди. Довгий, потужний, від якого відганяло пивом. Усім тим, що накопичилося в тілі Малюка. Потім, усе ще гикаючи, Малюк знову привітав подругу: «Привіт, Деборо».

      Цього разу вона теж весело засміялася разом з іншими, похитуючи головою.

      – Сто дванадцять! У той час, як ми тут розважаємося, пані та панове, є люди, які страждають. Але повернімося до нашого рейтингу. Останнім є, природно, Степ. Майже ідеальний, волосся дещо розкуйовджене, хоча воно таке коротке, що цього й не помітно…

      Малюк нахилився, щоб роздивитися його ближче, потім рвучко підвівся й закрив лице руками.

      – Неймовірно, я бачив одну краплю поту, але я вас запевняю, що вона була одна-єдина!

      Малюк викинув руки вгору, розставляючи ноги у рваному ритмі брейк-дансу. Зробив щось на кшталт шпагату, що піддало важкому випробуванню його джинси, і без того обдерті. Ризикований хрускіт суглобів змішався з тріскотом занадто натягнутих запошивок, але тут-таки обидва ці звуки зникли, перекриті іншим, набагато гучнішим і не позбавленим смороду.

      – Неймовірно! Хтось перднув.

      Уся група лускала зо сміху, у той час як дівчата гидливо перезирнулися. Зітхаючи, вони похитали головами, не знайшовши у собі сміливості більш яскраво висловити свій осуд.

      – Сто тринадцять! Увага, це приносить сто разів нещастя, ви витримаєте?

      Степ опустився, відчуваючи, як ріже в очах. Кілька краплин поту скотилися скронями і розлилися по віях, ніби бридкі ліки для очей. Заплющив очі, відчув біль у плечах, напухлі передпліччя, пульсуючі вени. Подався уперед, а потім повільно знову піднявся. «Та-а-а-ак!» Степ подивився вбік. Сицилієць не відставав. Випростав руки, догнавши його. Гак піднявся останнім, напружуючись, йдучи вгору дещо косо, випростав спочатку праве передпліччя, потім ліве. Останнім ривком піднявся, обернувся до інших двох. Степ усміхнувся йому. Сицилієць глянув на нього із сумішшю ненависті, люті та втоми. Гак відповів ледь помітною і дещо затьмареною усмішкою.

      – Сто вісімнадцять! Так!

      Малюк, що дивився на них зблизька, високо підстрибнув.

      – Ми досягли рекорду. Неймовірно: сто дев’ятнадцять! Знову вниз, нумо.

      Знизу доносились голоси дівчат та хлопців, які програли – тільки вони могли по-справжньому оцінити ці повільні і відчайдушні піднімання-опускання. Кожен з них підбадьорював свого фаворита. Виходив безладний хор, який заповнював криками всю площу.

      – Нумо, Степе! Ну ж бо, Сицилійцю! Уперед, Гаку!

      Унизу всі плескали, радісно підбадьорюючи. Нагорі серця-суперники стражденно калатали у різних ритмах.

      Степ насилу піднявся. Сицилієць уже чекав на нього, посміхаючись, готовий знову опуститися.

      Він таки мав неймовірну силу. Від того дня у спортзалі Степові так ніколи й не вдалося перемогти його. Але хто справді здивував, це був Гак. Він ніколи не доходив до такого рівня.

      Гак був зайнятий своєю особистою боротьбою – з самим собою, своїми СКАЧАТЬ