Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

Чтение книги онлайн.

      – Одна чи десять… Мені неприємний сам запах.

      Рафаелла відійшла у бік зеленого столу. Інші гості вже були на своїх місцях. Вона геть усе помічає. Сідаючи, Рафаелла зверхньо глянула на жінку з хною за сто п’ятдесят тисяч лір. На якусь хвильку Клавдіо злякався, що вона вміє читати думки.

      9

      – Ми тебе привітаємо завтра в обід.

      – Але, мамо, залиштеся бодай на торт!

      – На нас чекають Пентесті, ми не можемо не піти. Ну ж бо, Роберто, завтра ми будемо всі разом і відкриємо подарунки. Побачиш, що ми з татом для тебе приготували.

      Дзвінок домофона перервав розмову.

      – Гаразд, мамо, як хочеш.

      Роберта, радісно збуджена у свої вісімнадцять років – свято проходило ідеально, – побігла до домофона.

      – Я відповім! – кинула вона, випереджаючи типа, який проходив повз із тарілкою з гіркою маленьких піц і чомусь вирішив відповісти.

      Батьки Роберти пройшли через залу.

      – До побачення, хлопці й дівчата.

      У відповідь прозвучало кілька вихованих «доброго вечора, синьйоро» та кілька більш фамільярних «па-па, Клавдіо». Якийсь хлопець, аж занадто вихований, порівняно з іншими, схопився з дивана, виструнчившись майже по-солдатськи. Матір подивилася на всіх разом, усміхаючись, і вийшла, кинувши загальне «розважайтеся» всім, вихованим і не дуже. Коли двері зачинилися, усі повернулися на свої місця і спробували, хто як міг, дослухатися до цієї поради.

      – Яка Франческа?

      – Джакоміні, блондинка така.

      – Ага, то що їй передати?

      – Нічого, відчиніть мені. Я її брат, маю залишити їй ключі.

      Роберта натиснула на кнопку домофона, і потім, аби бути впевненою, що відчинила, натиснула ще раз. Пішла в кухню, взяла дві великі «кола-коли» з морозильника внизу. Вони були достатньо холодними. Вона підвелася, захряснула дверцята ногою й попрямувала до вітальні. Перетнулася з білявою дівчиною, яка розмовляла з хлопцем із нагеленим та зачесаним назад волоссям.

      – Франческо, піднімається твій брат, ключі тобі несе.

      – Ах… – це було все, що Франческа спромоглася відповісти. – Дякую.

      І застигла з відкритим ротом. Нагелений хлопець дозволив собі злегка здивуватися.

      – Франче, щось не так?

      – Ні, все так, окрім того, що я єдина дитина.

      Батьки Роберти, виходячи з під’їзду, наштовхнулись на групу збуджених хлопців, які, щасливо горлаючи, забігали на сходи з розмаху, перестрибуючи по три сходинки за раз і регочучи. Останній зупинився перед ними і зобразив щось на кшталт поклону. «Дбрвечір». І теж утік.

      Малюк завжди так розважався, глузуючи з усіх підряд.

      – Що це за шибайголови?

      – Хтозна… Може, друзі того, з другого поверху, Маріно. Він тільки з непотребом і знається.

      Заспокоєні цим припущенням, вони попрямували до своєї «Теми» з телефоном.

      – Ось, СКАЧАТЬ