Пів’яблука. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – викладала у розетки шопський салат. Естетка Луїза заходилася нарізати сир, попередньо перебравши кілька запасок, що висіли на гачку за кухонними дверима, і зупинилася на вишитій ірисами.

      Біля огорожі з живоплоту тим часом зупинилося таксі – Галя з чоловіком приїхали.

      Галка з порогу вдалася до спогадів:

      – Дорога моя подруго, чи пам’ятаєш, як у студентські роки ти хотіла купити у п’янички на вулиці Коперника «Мертві душі» Гоголя?… У наших кишенях не назбиралося тоді нещасних п’яти рублів, які просив бідолашний синяк. І сталося непоправне: на наших очах якийсь чолов’яга купив ту книжку… По дорозі до гуртожитку ти бідкалася: «Сто шістдесят сім малюнків Лаптєва! Повний покажчик маловідомих слів і висловів наприкінці книжки!» Ми, дурепи, підколювали тебе.

      Магда стенула плечима, Галя скинула руку вгору: терпіння, мовляв, зараз усе буде зрозуміло. І провадила далі:

      – «Чого смієтеся? – відбивалася ти. – Що ви знаєте про коней? Як, наприклад, виглядає кінь буланої масті?… А гнідої?… Ото ж бо! Питання з іншої опери: який то є палевий колір сукні однієї з провінційних панянок? Мовчите? А між тим усі пояснення – у виносках на останніх сторінках раритетних “Мертвих душ” 54 року видання! Я таку книгу, – сказала ти, Магдо, – у шкільній бібліотеці хотіла вкрасти, проте не змогла…»

      – Господи! – засміялася Магда. – Справді готова була поцупити ту книжку з бібліотеки… Не тягни, Галко!

      – За свої мрії треба боротися. Підключивши фахівців і друзів. Отже! Ось твій Гоголь – 54 року, з усіма малюнками Лаптєва, буланими, гнідими та…

      Закінчити фразу їй не вдалося – Магда верещала, стиснувши в обіймах подругу з книжкою, яку та витягла з-за спини.

      Ігор знову стояв у дверях. Зі штопором і пляшкою відкоркованого вина: він зазвичай давав вину «подихати» з півгодини перед тим, як розлити його у келихи.

      Як завжди малослівний Віктор, чоловік Галі, мовчки подав іменинниці коробку. Судячи з картинки на ній, це був набір келишків Bohemia на високих тоненьких ніжках.

      – Магдо, – витиснув із себе, – ти – найкраща на узбережжі!

      Магда ніколи не затримувалася на морському узбережжі довше від трьох тижнів на рік, але Віктор був родом з Азовського моря, і це був найвишуканіший комплімент жінці, на який він був здатний.

      На веранді ставало дедалі гамірніше. Традиційно до підготовки застілля у «Зубрівці» залучали усіх присутніх. Вважалося, що так господиня не почуватиметься обслуговувальним персоналом в одній персоні, не зриватиметься раз у раз на кухню: «А де ж сіль?», «Серветки забула!», натомість безтурботно сидітиме за столом разом з усіма. Домовлялися наперед, що привезти на спільні обіди, які траплялися у вихідні чи у свята: хто курку-гриль, хто овочі чи фрукти, хто солодощі до кави. За півгодини до гостини розподіляли ролі: «Дівчата, я картоплю чиститиму». – «Варю креветки. Де велика прозора тарілка?» – «А я нині по сенсаційних СКАЧАТЬ