Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Фауст - Иоганн Вольфганг фон Гёте страница 40

СКАЧАТЬ ще й од серця.

      М е ф і с т о ф е л ь

                            Гарний ти!

      А там почнеш про вічну вірність,

      Жаги єдиної безмірність, —

      Це теж од серця буде йти?

      Ф а у с т

      Облиш! – Як серце мре без краю

      В однім битті, в однім чутті,

      Як я ім'я йому не знаю, —

      Тоді я у світи усім єством ширяю

      І слів найвищих добираю.

      І пломінь той, що в нім згораю,

      Я вічним, вічним називаю —

      Невже то лжа, слова пусті?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Таки я прав!

      Ф а у с т

                        От, щоб ти знав,

      Не хочу я надсаджувати груди;

      Хто має язика і хоче правим бути, —

      То той і прав.

      Ходім! Обрид цей вічний спір мені.

      І згоден я – хоч правий ти, хоч ні.

САД[67]

      М а р ґ а р и т а  під руку з  Ф а у с том, а  М а р т а  з  М е ф і с т о ф е л е м  гуляють по саду.

      М а р ґ а р и т а

      Я бачу, ви, жалкуючи мене,

      Знижаєтесь – мені аж сором.

      Життя, напевне, мандрівнé

      Навчило вас не буть суворим.

      Не для таких досвідчених людей

      Убожество моїх простих речей.

      Ф а у с т

      Один твій зір, одне слівце твоє —

      Чи ж де дорожча мудрість є?

      (Цілує їй руку).

      М а р ґ а р и т а

      Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?

      Вона негарна, шкарубка.

      Мені доводиться усього пильнувати,

      А мати строга ще така.

      Проходять.

      М а р т а

      Ви так ото й мандруєте весь вік?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Така у нас вже служба подорожня!

      Буває – так у іншім місці звик, —

      А залишитися не можна.

      М а р т а

      Хай молодий іще літа

      Метеликом з країни до країни;

      А вбившись у такі літа,

      Старим бурлакою брести до домовини —

      Це справа вже зовсім не та.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Та я вже й сам, признатись, потерпаю.

      М а р т а

      Тож, паночку, робіть, що я порáю.

      Проходять.

      М а р ґ а р и т а

      Аби з очей, то вже й з думок.

      Хоч ґречність вас і прикрасила,

      У вас розумних друзів сила,

      Мені до них – як до зірок.

      Ф а у с т

      О серце, вір, те, що розумним звуть, —

      То інколи обмеженість пуста.

      М а р ґ а р и т а

      Як?

      Ф а у с т

            Ах, свята невинність, простота —

      Ніяк собі ціни не пізнають!

      Сумирність, лагідність СКАЧАТЬ



<p>67</p>

Написано до 1775 р. (за винятком кількох вставлених пізніше рядків).