Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Фауст - Иоганн Вольфганг фон Гёте страница 35
Название: Фауст
Автор: Иоганн Вольфганг фон Гёте
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Драматургия
isbn: 9780880005449
isbn:
Ясна подоба божества.
А ти! Тебе що привело?
Мене всього мов потрясло…
Що хочеш ти? Чом в серці біль тяжкий?
Нужденний Фаусте! Ти ніби сам не свій.
Чи тут незримим чаром віє?
Я ж насолоди був запраг —
I ось душа моя у сні любовнім мліє!
Чи ж ми хисткі, немов на вітрі прах? —
Коли б вона в цю мить ввійшла в покій,
То як свого блюзнірства ти б скупився:
Одразу знічений, малий,
До ніг упав би й розтопився.
М е ф і с т о ф е л ь
(увіходить)
Скоріш! Іде вже господинька!
Ф а у с т
Ходім! І більше не прийду.
М е ф і с т о ф е л ь
Дивись, яка важкенька скринька;
Як треба буде, ще знайду.
Постав у шафу, на косúнець.
Клянусь, вона зійде з ума,
За цей спокусливий гостинець
Тобі гостинця дасть сама.
Дитя – дитя, і цяця – цяця.
Ф а у с т
Не треба, може?
М е ф і с т о ф е л ь
Ще й питаться?
Чи, може, візьмеш скарб собі?
Тоді пораю я тобі
Мене даремно не тривожить
І клопоту мені не множить.
Не думав я, що ти скнарíй!
А я тут в голову захожу…
(Ставить скриньку в шафу і замикає її).
Ходім! Скорій!
Щоб привернути грою мрій
До тебе ту дитину гожу.
Чого ж понуривсь ти,
Немов тобі на лекцію іти,
Немов тебе примарою ляка
І фізика, і метафізика?!
Ходім!
Виходять.
М а р ґ а р и т а
(увіходить із лампою)
Ой як тут душно, парно як!
(Одчиняє вікно).
А вечір же наче й без тепла.
І якось моторошно так…
Коли б хоч мати скоріше йшла…
Вся аж тремчу… Острах стиска…
Яка ж я, дурненька, боязка…
(Роздягається, заспівала).
Був вірний коханці завше
Славетний Фульський цар[58];
Вона йому, вмиравши,
Дала злотний кубок в дар.
Над всі скарби коштовні
Він кубок той любив,
І очі сліз були повні,
Як він із нього пив.
Почувши, що годі жити,
Усе роздав синам:
«Усе беріте, діти,
А кубка не віддам!»
Сидів він на бенкеті,
І все лицарство з ним,
У замку на бескеті,
Над берегом морським.
Допив живець д'останку
Старенький бенкетар
І в буйні хвилі з ґанку
Жбурнув священний дар.
Ось кубок летить, мигоче,
Ось вир його схопив…
А цар склепив свої очі
І більше вже не пив…
(Одчиняє шафу, щоб повісити одежу, аж бачить – скринька).
Звідкіль СКАЧАТЬ