Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Фауст - Иоганн Вольфганг фон Гёте страница 36

СКАЧАТЬ злото б'ють —

      Горе нам, бідним, горе!

НА ПРОГУЛЯНЦІ[59]

      Ф а у с т  проходжується в задумі. Підходить  М е ф і с т о ф е л ь.

      М е ф і с т о ф е л ь.

      Бодай тобі зрáдне кохання! Бодай тебе в пекла стихію!

      Я кляв би іще чимсь гіршим, але, на жаль, не вмію!

      Ф а у с т

      Який це дрік тебе вджиґнув?

      Чого це ти так чудно кривиш морду?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Радніший я продатись чорту,

      Коли б я сам не чортом був!

      Ф а у с т

      Тобі цей сказ якось не личить.

      Та що ж могло тебе так спантеличить?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Та що? Убір, що Ґретхен я дістав,

      Піп загребущий одібрав!

      Побачила ту штучку мати

      І зразу стала потерпати:

      Тонкий у неї аж надто нюх,

      Весь ніс просяк молитовника дух, —

      Обнюхує і се, і те,

      Чи воно грішне, чи святе,

      А що вже убір – то й видом видать,

      Що не яка в нім благодать.

      Доню! – рече – неправе добро

      Душу бентежить, збурює кров.

      Божій матері його віддаймо,

      На манну небесну уповаймо!

      А Ґретонька закопилила губи:

      Дарованому коню та дивúться в зуби?

      Той, певно, Бога в душі мав,

      Хто їй ту цяцю підослав…

      Та мати священика приводить,

      Той скоро справі кінця доходить,

      Сподобався йому дарунок.

      Добре, глаголе, єсте вчинили!

      Хто алчність боре, той Господу милий.

      А в нашої церкви добрий шлунок,

      Вже скільки царств вона пожерла,

      А ще з переїду не вмерла[60]:

      Тільки церква, мої любі діти,

      Може неправе добро стравити…

      Ф а у с т

      Та ні: євреї і царі

      Також до того штукарі.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Взяв піп пояс, ланцюжок, кільце

      От буцімто полова все це,

      Чи там подякував, чи ні,

      Мов за горішки ті дрібні,

      Пообіцяв в небесах награду —

      Й залишив маму вельми раду.

      Ф а у с т

      А Ґретхен?

      М е ф і с т о ф е л ь

                    Тá собі сидить,

      Не зна, небога, що робить,

      Думає про убір – аж до сліз,

      Ще більш про того, хто приніс.

      Ф а у с т

      Її журба мені докір.

      Добудь їй зараз новий убір!

      Той перший був її не варт.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Авжеж, тобі усе за жарт!

      Ф а у с т

      Роби, як я кажу, і край!

      Її сусідку поєднай!

      Ти ж не макуха – чортом будь,

      Таки убір їй роздобудь!

      М е ф і с т о ф е л ь

      Я слухаю, мостивий пане!

      Ф а у с т СКАЧАТЬ



<p>59</p>

Написано 1755 р.

<p>60</p>

А в нашої церкви добрий шлунок, / Вже скільки царств вона пожерла, / А ще з переїду не вмерла… – Вислів, запозичений із антикатолицької полемічної літератури доби Реформації.