Название: Фауст
Автор: Иоганн Вольфганг фон Гёте
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Драматургия
isbn: 9780880005449
isbn:
Лиш слухаю, як він навча.
О Ґретхен, Ґретхен, бідна ти,
І що він міг в тобі знайти?
Ф а у с т
(сам)
Високий духу, дав мені ти все,
Усе, чого просив я. Недаремно
Мені явив ти лик свій пломенистий.
Природу дивну дав мені в уділ,
Дав силу – почувать, зажить її,
Не подивлять споглядачем холодним,
А глибоко у надра таємничі,
Немов у серце друга, зазирнути.
Ти показав всю безліч животвору,
Навчив мене вбачать своїх братів
В воді, в повітрі, в тихому гаю[72].
Коли в бору реве-бушує буря
І падає стовбур'я дужих сосен,
Ламаючи і тлумлячи сусідів, —
Аж хряскотом одгримує од гір,
Ведеш мене ти в зáтишок печери
Й показуєш мені мене самого —
Які дива таяться в мене в грудях.
А як засяє місяць-білозір —
Леліють в блиску лагіднім навколо,
На брилах скель і у гіллі вологім,
Часів прадавніх постаті сріблисті, —
І м'якша пал суворий споглядання.
Ох, для людей ніщо не досконале,
Вже бачу я. Ти дав мені в цім щасті,
Що до богів мене все ближче зносить,
Супутника, що став вже необхідним,
Хоч він зухвало й холодно знижає
Мене в моїх очах і обертає
Одним слівцем твої дари у нíвець.
Роздмухує в мені він ярий пломінь
До видива прекрасного того.
Я рвуся од жаги до насолоди,
І в насолоді я жаги жадаю.
М е ф і с т о ф е л ь
(приходить)
І хто таки кумедно так живе?
Чи скоро вже тобі це все обридне!
Раз спробувать – воно іще догідне,
А там розшукуй щось нове.
Ф а у с т
Ти знов завзявсь нагнати нуду?
Чи більше нічого робить?
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, ну, не буду більш, не буду,
Бо ти ладен вже бучу збить.
Різку, тяжку, примхливу маєш вдачу.
Розстанемось – то небагато втрачу.
Кручусь-верчусь для тебе день при дні,
А що тобі у лад, що ні —
Того тобі по носу не побачу.
Ф а у с т
Ти що ж, за витівки всі злі
Од мене й дяки ще б хотів?
М е ф і с т о ф е л ь
А як, злиденний син землі,
Без мене б ти і животів?
Чи ж од уяви злої тлі
Я не зцілив твоїх чуттів?
Коли б не я, ти взагалі
Вже в безвість був би полетів!
Чого ж отут, в тісній печерній щілі
Сидиш, мов пугач на могилі?
Забивсь у вогку мшедь, у скель ослизлу цвіль,
І, наче жаба, смокчеш щось відтіль…
Аж сміх бере од цих химер.
Ні, доктор ще в тобі не вмер.
Ф а у с т
Чи знаєш ти, яку снагу живущу
Відчув я тут, зайшовши в дику пущу?
Коли СКАЧАТЬ
71
Написано 1788 р.
72