Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я не міг його їсти без допомоги рук. Мені не вдавалося його вкусити, навіть затиснувши проти решітки. Тож Баттон додатково кидав шматочки хліба на один укус, їх було достатньо, щоб вижити. Ногою я згрібав їх у купки, тоді лягав долілиць і їв, як пес, старанно пережовуючи кожен шматочок, щоб ні крихти не пропало.

      Коли на дванадцятий день кайданки зняли, виявилося, що сталь в’їлася в тіло, подекуди метал був укритий розпухлим м’ясом. Старший наглядач перелякався, тим паче, що я від болю знепритомнів. Привівши до тями, мене відвели в медпункт, де промили все перекисом водню. І за наполяганнями санітара зробили протиправцевий укол. Мої руки наче задерев’яніли й ніяк не могли повернутись у нормальне положення. Після більш ніж півгодинного розтирання камфорним спиртом я зміг випростати їх уздовж тіла.

      Я спустився в карцер, побачивши одинадцять шматків хліба; старший наглядач сказав:

      – Тепер ти бенкетуватимеш! Дивно, ти не так уже й схуд після одинадцятиденного голодування.

      – Я пив багато води, начальнику.

      – Он як, розумію. Тепер їж досхочу, щоб відновити сили.

      І пішов собі.

      Нещасний ідіот! Він так каже, бо впевнений, що впродовж одинадцяти днів я нічого не їв, і якщо я наїмся без міри, то здохну через розлад шлунка. Нехай сам удавиться. Десь під вечір Баттон передав мені тютюну й цигаркового паперу. Я курю, курю, випускаючи дим в отвір для подачі тепла, якого, звісно, ніколи немає. Він придався принаймні для цього.

      Трохи пізніше я викликаю Жуло. Він гадає, що я не їв одинадцять днів, і радить їсти потроху. Я боюся сказати йому правду, боюсь, аби якась паскуда не перехопила й не розшифрувала телеграму. Його руку загіпсували, у нього чудовий настрій, хвалить мене за стійкість.

      Каже, що відправка не забариться. Санітар сказав йому, що ампули для щеплення каторжників перед відправкою вже прибули. Загалом їх привозять за місяць до від’їзду. І необережно запитує мене, чи я зумів зберегти патрон.

      Так, урятував, але чого мені вартував порятунок свого статку, годі й описати. Анус вкритий болючими ранами.

      Трьома тижнями пізніше нас виводять з камер. У чому справа? Нас ведуть у неймовірний душ із милом і гарячою водою. Я просто відроджуюся. Жуло сміється, наче хлопчак, а П’єрро-придурок сяє від радості.

      Оскільки нас вивели з карцеру, нам невідомо, що відбувається. Перукар так нічого й не відповів на моє запитання, вимовлене крізь ледь розтулені губи:

      – Що тут діється?

      Незнайомець із мерзенною пикою каже:

      – Напевно, нас амністовано з карцеру. Можливо, вони бояться приїзду інспектора. Головне – ми живі.

      Кожного з нас ведуть у звичайну камеру. Опівдні в мисці гарячого вперше за сорок три дні супу я знаходжу шматочок дощечки. На ній написано: «Від’їзд за тиждень. Щеплення завтра». Хто міг її послати?

      Я цього так і не дізнаюся. Вочевидь, хтось із в’язнів, який люб’язно захотів нас попередити. Він знає: досить комусь одному повідомити, СКАЧАТЬ