Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шановне товариство, за ласку та довір'я. Але є ще достойніші мене отамани. Їх і вибирайте.

      – Сулиму-у! – заревів майдан. – Волимо Сулиму-у!

      Як і велить звичай козацький, Сулима тричі відмовлявся, але на січовому майдані і втретє загуло:

      – Сулиму-у-у!

      Розділ четвертий

      Гнат востаннє цюкнув сокирою, і високий граб, тріснувши, почав хилитися, здригаючись і поскрипуючи гіллям.

      – Стережись!

      Ярема відскочив убік, граб важко гуркнувся на землю, ламаючи кущі… Вдвох з Яремою вони швидко обрубали гілля й заходилися клинами розколювати стовбур на дві рівні половини. По всій балці стояв тріск, чулося цюкання сокир, гомін козаків, гупання зрубаних дерев. Роботи вистачало всім. Треба було чимало нарубати лісу, поколоти і збити міцні та легкі містки, котрі штурмові загони перекидатимуть через рів Кодацької фортеці, і драбини, по яких вони видиратимуться на мури.

      – Витягуй люльку та закуримо, щоб за нами ніде не журилися, – запропонував Ярема, як вони впоралися з грабом.

      Ледве присіли, як почувся сердитий окрик:

      – Чого шаровари протираєте, лайдаки? А рубати ліс за вас хто буде?

      Гнат оглянувся, до них підходив осавул Кирпа.

      – А хоч би і ваша милість, – спокійно мовив Ярема. – Не велике ви цабе, пане осавуле, як і сокиру в руки візьмете. А ми не лайдаки, а – козаки!

      Гнат з подивом глянув на побратима. І не боїться отаке казати. У п'ятнадцять літ треба бути сміливим, щоб різати у вічі правду. Як он Кирпу пересмикнуло від тих слів! Не те що почервонів, аж почорнів. Наче хто в шаровари йому їжака всунув.

      – Слухай, лайдаче, що тобі старшина велить! – закричав Кирпа верескливим голосом. – Розійшлися, далі нікуди! Вже й батькувати починаєш. Шеляга за душею немає, а на старшину рота дере.

      – Не шелягом цінується людина, – на диво спокійно відказав Ярема. – В декого шелягів, може, забагато, а кебети чортма! Пихи ж тої на десятьох вистачить, от і горлопанить, як дурний із-за вутла!

      – Голота! – крізь зуби процідив Кирпа. – Та я таку сірому, як ти… Та я тобі карка зломлю, та я…

      А тут де не візьмись – Дмитро Гуня. Так і підскочив до Кирпи потемнілий, аж руки трясуться від обурення.

      – То ти пан, виходить? – Гуня був ладен з кулаками кинутись на Кирпу. – Пан, питаю? А ми хто? Бидло? Хлопи? Чули вже! Сюди, на Запоріжжя, ми прийшли, щоб людьми стати, а не бидлом. А ти в пани прешся? На шиї нам хочеш сісти? Не вийде!.. З тебе такий старшина, як з моєї сокири плавець. На ось!.. – і скрутив Кирпі дулю. – Понюхай, чим пахне! Чого кирпу вернеш? І затям: я все життя панам сала за шкіру заливаю. І тобі заллю.

      Вони вже ладні були вчепитися один одному в петельки, як раптом пролунав спокійний, трохи насмішкуватий голос:

      – А чого це ви, як ті півні, понастовбурчували пір'я? – Біля них стояв Сулима.

      – Та ось… – Гуня важко дихав, – в козацькі пани лізе один злостивець. А я до нього в хлопи збираюся йти.

      – Пане СКАЧАТЬ