Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ своїми думками Сулима. – Зруйнуємо Кодак, викишкаємо панів з порогів і дамо Павлюку кілька тисяч запорожців для початку. Хай веде їх на Вкраїну.

      – Після Кодака підемо до Черкас! – твердо сказав Павлюк. – Замок там багатий, чимало армат, великі запаси пороху, свинцю та куль. Захопивши черкаський замок, розішлемо по містах і селах України повстанські універсали. Люд звідусіль потече до нас. Зараз Україна – що бочка з порохом. Вже збираються по лісах загони, палять панські маєтки. Але потрібна іскра. Одна лише іскра!

      – Святе діло задумали, – мовив кошовий. – Починайте з Кодака і летіть на Україну!

      Вже коли виходили, Сулима затримався в дверях.

      – Пане кошовий, там біля ганебного стовпа двоє козаків…

      – Ти хотів сказати, пане отаман, злодіїв? – сердито перебив його кошовий. – Були вони козаками!

      – Але вони можуть вдруге ними стати! – запально вигукнув Сулима. – Віддайте їх мені.

      – Вони мусять понести ту кару, яку заслужили, – холодно мовив кошовий. – Щоб інші честі не губили і звання святого козацького. Щоб лицарями були, а не злодюгами!

      – Це так, – погодився Сулима, – вони заслужили сувору кару. Але ж їх заб'ють на смерть. Ліпше я заберу невдах з собою, хай біля Кодака кров'ю змиють вину. Загинуть, так з честю, живі лишаться – людьми стануть.

      – А правду каже батько Сулима, – озвався Павлюк. – Як їх гамселить дубцями, то хай ліпше вони ворогів погамселять.

      Кошовий махнув рукою.

      – Беріть! Мо', що й вийде з них!

      Розділ п'ятий

      Щовечора перед заходом сонця сурмили «зорю», міст через рів піднімали, робили перекличку, чи всі драгуни на місці, і замикали ворота – до ранку нікого не впускали до фортеці і нікого з неї не випускали, хоч би яка не виникала потреба. Така обережність після двох нападів на залогу була не зайвою. Комендант у супроводі кількох драгунів сам особисто перевіряв, чи міцно зачинена брама, потім обходив фортецю, піднімався в бастіони, до сигнального дзвона, перевіряв варту на стінах, аби впевнитись, що всі на своїх місцях і пильно стережуть фортецю. Варті повсюди наказував:

      – До ранку не стуляти очей! Хто засне – зарубаю на місці! Як собаку! Пильнувати все навколо. При перших же підозрілих звуках вночі – здіймати тривогу і будити мене.

      Вигляд у коменданта – злий і прискіпливий, варта витягується під його важким поглядом і клянеться до білого ранку не стуляти очей. Але тільки комендант ішов далі, як сторожа посміюючись вкладалася спати. Ніхто не бажав маятись на стінах усю ніч. Все одно, скільки не пильнуй, до ранку нічого не трапляється. Щоправда, одного вартівника вони все ж зоставили на ніч – біля сигнального дзвона. Коли що помітить підозріле – бемкне у дзвін, цього й досить. Так міркувала варта і вкладалася спати, сама того не підозрюючи – назавжди.

      Обійшовши бастіони, комендант довго стояв на стіні, в задумі дивлячись на Дніпро. Ніч темна, глуха й задушлива. Жодної зірки чи світлої СКАЧАТЬ