Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Фортеця на Борисфені - Валентин Чемерис страница 10

СКАЧАТЬ кожного своя мрія, – додав Гнат.

      Зненацька на майдані залунали позивні звуки.

      – Литаври! – звівся рвучко Ярема. – Біжімо!

      – Куди? – схопився й собі Гнат.

      – На січовий майдан. Зараз відбудеться військова рада.

      – А що таке рада? – на ходу поспитав Гнат.

      – Рада – це… – Ярема аж руками потряс над головою. – Найвища у нас. І найстарша. Навіть за кошового отамана старша. Як ухвалять козаки на раді, так і буде… Тільки б встигнути ближче до литавр місце захопити, бо зараз стільки тих козаків на майдан наб'ється, що й грудці ніде буде впасти…

      Розділ третій

      Отаман трубецький махнув білою хусткою: загуділи труби, як у похід. Сурми заграли, наче журавлі у високості закричали… І стихли… А журавлиний звук сурем та похідний клич труб ще велично пливе над майданом. Всі відчули: мандрівочка пахне…

      І тоді довбиші підняли колотушки, обтягнені повстю, і вдарили у литаври. В одну мить їхній кличний звук злетів над січовим майданом і полинув над куренями, над гамірливим базаром, по той бік коша, над слобідкою, над усім Базавлуком і сягнув аж ген до Дніпра. І ледве загомоніли литаври, як козаки почали вибігати звідусіль, на ходу надіваючи шапки, весело казали один одному: «Військова рада!»

      І на майдані ніби спалахнула величезна різнобарвна квітка. Замиготіли жовті, червоні, зелені, сині жупани, кунтуші, пояси, маком цвіли денця шапок з ясного сукна, з золотими китицями, загупав майдан чобітьми, сап'янцями, босими ногами, заклекотів лудженими горлянками… Задиміли люльки – глиняні, мідні, дерев'яні, череп'яні і ще бозна-які, і над майданом вже зависли сизуваті тютюнові хмарки.

      Кому не вистачало місця на майдані, хто не міг уже й пальця втиснути в юрбу, той вилазив на покрівлі куренів, і невдовзі й там зробилося тісно. А козаки все бігли і бігли, видиралися на вали, палісади, набивалися у сторожеві вежі, наче галки, всідалися на деревах, виглядали з вікон дзвіниці…

      Гнат Кодак та Ярема Летючий найперші встигли на майдан і захопили місця біля литавр. Хоча натовп і тис на них чимраз дужче, вони трималися й не поступалися своїм місцем. Гнат був схвильований, оглушений литаврами, гомоном козаків, і йому здавалося, що він залетів бозна-куди, у далекий і загадковий вирій… А довбиші все били й били колотушками у литаври, великі мідні казани, з одного боку обтягнені шкурами й поставлені на триніжках…

      Гомін над майданом поволі вщухав. І тоді ще швидше замиготіли колотушки в руках довбишів-литавристів, ще грімкіше й ритмічніше загуділи литаври – майдан стихав… Ще мить – і на майдані стало так тихо, ніби там не було жодної душі… І тоді четверо довбишів підійшли до великих литавр, що були схожі на величезний казан, й одночасно вдарили в туго натягнену шкуру «головного тулумбаса». І Гнатові здалось, що бабахнула гармата, такої потужної сили звук злетів від литавр.

      – Набат! – захоплено вигукнув Ярема. І по хвилі: – Ідуть!.. Ідуть!..

      З січової церкви вийшов високий рудий осавул, несучи військові клейноди – СКАЧАТЬ