Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вітався з вартою, а вже за воротами і починалася, власне, столиця козацтва, Внутрішній кіш – серце всього людославного Запоріжжя, Січ-мати, де жило січове товариство з кошовим отаманом і військовою старшиною.

      Поминувши ворота, прибулий ступав на широкий і рівний січовий майдан. Його півколом обступали низенькі курені, де мешкало січове товариство з курінною старшиною. В кінці майдану височіла дерев'яна церква в ім'я Покрови і висока дзвіниця. З боків до дзвіниці тулилися різні будівлі – комори, військова канцелярія, хати старшин, пушкарня, окреме помешкання – станок – кошового отамана. Над станком маяв білий прапор – знак того, що глава козацтва знаходиться в січовій столиці.

      Гнат Кодак вийшов з військової канцелярії й зітхнув на повні груди – вільний. Віднині і назавжди він вільний козак запорозький. Січовик. Над майданом гудів вітер, вільний вітер Запорозького краю, маяв білим прапором над станком кошового, гудів у верхогір'ї дзвіниці, й чутливі дзвони легенько бриніли від його дотику.

      Гнат стояв і посміхався сам до себе, до свого щастя. Віднині він вільний, і панський канчук вже відсвистів над ним. І чув він, як на оболоні Скарбної іржали козацькі коні, як у передмісті Січі гупали молотами ковалі, як бриніли-гули од вітру січові дзвони, а з неба линули лебедині згуки… Віднині він вільний козак-січовик. Аж не вірилось, що те, про що мріяв днями й ночами, нарешті збулося. Шкода тільки Христини, не поталанило дівчині, а ось він вирвався… Гнат прислухався і вловив ще якісь звуки, що випливали десь ніби збоку – ніжні, тремтливі… Хлопець повернувся і наче заворожений пішов на ті звуки. Біля пушкарні побачив Ярему Летючого, джуру отамана і одного з своїх рятівників-визволителів. Ярема сидів на жерлі гармати, звісивши босі ноги, й грав на якомусь дивному для Гната інструменті. Він тримав біля рота металеву підківку, щипав рукою пластинку, і з тієї підківки вилітали крихкі, тендітні звуки, що текли майданом, наче дзюркітливий струмок.

      – Що то в тебе? – запитав Гнат.

      – Дримба, – відповів Ярема і знову поклав на зуби звужений кінець підківки, щипав пластинку, видобуваючи ніжну мелодію.

      Гнат і собі вмостився на жерлі гармати, але Ярема урвав гру, повернув до побратима зажурене лице. В блакитних його очах стояв сум.

      – Сестричка сьогодні наснилася, Настя, – озвався по хвилі. – Тільки дивно снилася, чайкою білою примарилась… Буцімто пливу я Дніпром, а наді мною в'ється біла чайка. І жалібно-жалібно квилить. «Чого ти, чайко?» – питаю її. А вона мені й одказує людською мовою: «Я не чайка-зигзиця, я сестриця твоя Настя…» Я руки до неї простягнув і прокинувся… Хоч би з Настею яке лихо не лучилося, бо чого це вона чайкою у мій сон прилітала?.. – Посміхнувся і запитав Гната: – Знаєш, як я Настю дражнив, коли ми ще дітьми були? Жайворонятком… В день сорока мучеників Настя завжди пекла з тіста жайвора. Бабуся казала, що того дня сорока кладе у гніздо сорок прутиків, а жайвір вилітає з вирію і спішить у наші краї з весною. Мама завжди пекла бублики, сорок СКАЧАТЬ