Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – Скаржся! І не тіпайся, жмикруте. Ми на твоє злото не зазіхаємо, бо в нас і своє сьогодні водиться. А завтра не буде, то й біс із ним. Завтра і без злота проживемо.

      З цими словами Кикошенко витягнув з шароварів капшук, помахав ним перед носом Кирпи.

      – Чув, як дзвенить?

      – Дзвенить, дзвенить, – погодився Кирпа. – Мабуть, добра монета.

      – Та вже ж не якесь лайно в капшуку, а щире злото. – І Кикошенко висипав собі в жменю кілька блискучих талярів, сунув під ніс Кирпі. – Бачив, яке добро?

      – І проп'єте отаке багатство?

      – Проп'ємо! – кричав Кикошенко. – На бісового батька воно здалося!

      Кирпі забракло повітря – жменю талярів протринькати? З трудом ковтнув слину, ще раз перепитав:

      – І ото прогуляєте всі таляри?

      – До останнього! – не вгавав Кикошенко. – Будемо шкварити гопака та співати пісень. А тобі жалко? Чужого добра? – Підморгнув козакам, повернувся до Кирпи: – Хочеш, і ця жменя талярів буде твоєю?

      Кирпа аж кинувся до Кикошенка.

      – За так?

      – Ні, за так тільки комарі гризуть. А ти лізь під стіл і кукурікай там.

      – Як? – не второпав Кирпа.

      – А так, як півні кукурікають, – уточнив Кикошенко.

      – І жменя талярів буде моєю?

      – Твоєю…

      І Кирпа поліз під стіл. Кукурікати…

      Сулима знову спіткнувся і сердито сплюнув. А що з ним чинити? Як з Кирпи ту жадобу вибити, пропаде ж бо. А в загін його треба неодмінно взяти, хоч у Кодаці людиною стане, бо, здається ж, по-справжньому ще й пороху не нюхав.

      На січовому майдані біля ганебного стовпа побачив Сулима гурт козаків і собі звернув до них. З обох боків до ганебного стовпа було прив'язано двох молодих козаків. Один високий, з рудими вусами, другий ще тільки-но зачав вирощувати під носом сякий-такий пушок. Біля них лежав ворох київ, стояли ночви горілки. Козаки підходили по черзі, випивали по коряку горілки, утирали вуса, неквапливо вибирали кия позамашнішого та й періщили засуджених по спинах, приказуючи:

      – Оце щоб знали, сучі сини, як красти та наш курінь ганьбити! Ми за ваше злодійство всім куренем розквитувались, розквитуйтесь і ви своїми спинами. Щоб більше честі козацької не губили!

      – Спасибі за науку! – як велить звичай, дякували засуджені лиходії. – Вдруге не будемо губити козацької честі.

      Сулима також випив горілки, вибрав кия, розмахнувся… Але не вдарив. Молодий злодій з сякими-такими вусами благально дивився йому в очі, німо волаючи рятунку.

      – Ти хто такий, бісів сину? – сердито запитав Сулима.

      – Панько Макуха, батьку, – хрипло озвався молодик.

      – Ти, я бачу, й справді макуха! – з презирством сказав Сулима, бо над усе зневажав крадіїв. – Не знайшов нічого ліпшого, як на базарі красти! Та ти хоч порох нюхав коли?

СКАЧАТЬ