Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Вона розсміялась:

      – А мій батько був майором.

      – До майора включно – це ще не так страшно…

      – А ти хіба знаєш старого Гаке? – спитала Пат.

      У мене раптом виникло недобре передчуття.

      – Це такий маленький, кремезний, червоновидий, із сивими вусами й гучним голосом? Він іще часто прогулюється в міських скверах?

      – Еге ж! – вона глянула на бузок, а тоді, сміючись, на мене. – Ні, він високий, блідий, у рогових окулярах.

      – Тоді я його не знаю.

      – Хочеш познайомитися? Він дуже симпатичний.

      – Боронь Боже! Поки що моє місце в авторемонтній майстерні та в пансіоні пані Залевської!

      У двері постукали. Та ж сама покоївка вкотила до кімнати низенький столик на коліщатках. Тонка біла порцеляна, срібний таріль із тістечками, другий – із неймовірно малесенькими бутербродами, серветки, сигарети – чого тільки там не було! Засліплений, я дивився на всю цю розкіш.

      – Змилуйся, Пат! Це ж просто як у кіно. Я ще на сходах постеріг, що ми з тобою стоїмо на різних суспільних щаблях. Подумай лишень, я звик їсти з засмальцьованого папірця, сидячи на підвіконі пані Залевської біля своєї вірної спиртівки… Зглянься на мешканця жалюгідного пансіону, якщо він, може таке статися, через своє збентеження, перекине тобі чашку…

      Вона засміялась:

      – Ні, цього робити не можна. Честь автомобіліста не дозволить тобі цього. Ти повинен бути спритним. – Вона взялась за ручку одного чайника. – Тобі чаю чи кави?

      – Чаю чи кави? А хіба є і те, і те?

      – Є. Ось глянь!

      – Чудово! Як у найкращих кав’ярнях! Не вистачає лише музики…

      Пат нахилилася й увімкнула невеличкий портативний радіоприймач, я досі не зауважив його.

      – Ну, то що ж тобі налити, чаю чи кави?

      – Кави, звичайної кави. Я ж із села. А ти?

      – Вип’ю з тобою кави.

      – А зазвичай ти п’єш чай?

      – Чай.

      – То навіщо тоді кава?

      – Я вже потроху звикаю до кави. Хочеш тістечка до кави? Чи бутерброд?

      – І те, і те, Пат. Треба ж скористатися з нагоди. А тоді вип’ю ще й чаю. Хочу покуштувати все, що в тебе тут є.

      Вона розсміялась і наклала мені всього повну тарілку. Я почав відмовлятися.

      – Досить з мене, досить! Не забувай, що тут неподалік підполковник! Військове начальство цінує поміркованість у нижчих чинів.

      – Це тільки щодо напоїв, Роббі. Старий Егберт сам полюбляє тістечка зі збитими вершками.

      – Так само й щодо комфорту, – зауважив я. – Свого часу вони настійливо відучували нас від комфорту.

      Я посовав столик на гумових коліщатках туди й сюди. Він наче сам вабив до цього. Нечутно рухався по килиму. Я поглянув круг себе. В усьому відчувався вишуканий СКАЧАТЬ