Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Добрий був удар…

      – Випадково… – показав йому я свого звихнутого пальця.

      – Не пощастило, – усміхнувся він. – До речі, мене звуть Густав…

      – А мене – Роберт…

      – Гаразд. Ну, то як, Роберте, покінчили з усім? Я думав, що ти такий собі матусин синок…

      – Покінчили, Густаве!

      Відтоді ми з ним заприятелювали.

      Машини на стоянці повільно посувалися вперед. Акторові, якого всі звали Томмі, пощастило – трапився пасажир до вокзалу. А Густав за якихось тридцять пфенігів мав їхати до найближчого ресторану. Він мало не луснув від злості – заробити не більш як десять пфенігів і знову бути останнім у черзі на стоянці. А мені дісталося зовсім уже рідкісне замовлення – показати пристаркуватій англійці місто. Я їздив з нею десь із годину. А повертаючись на стоянку, підхопив іще кілька дрібніших замовлень. Отож в обід, коли ми всі знову сиділи в харчевеньці й наминали бутерброди, я почувався вже досвідченим водієм. Щось у цій професії було від братства старих вояків. Тут збиралися люди найрізноманітніших професій. Хіба що половина з них були шоферами за фахом, решта приблудилися сюди звідусюди.

      Надвечір я в’їхав на подвір’я нашої майстерні досить зморений. Ленц і Кестер уже чекали на мене.

      – Ну, скільки ви заробили, хлопці? – спитав я.

      – Продали сімдесят літрів бензину, – відрапортував Юп.

      – Оце й усе?

      Ленц із розпукою глянув угору.

      – Хоч би дощ пішов! А тоді б іще якась невеличка аварія на мокрому асфальті просто перед ворітьми! Щоб не було потерпілих, а тільки добрячий, солідний ремонт!

      – Гляньте сюди! – І я показав їм тридцять п’ять марок, що лежали в мене на долоні.

      – Чудово! – похвалив Кестер. – З них двадцять марок – чистий прибуток. Ми їх сьогодні ж розмочимо. Треба ж нам відзначити перший виїзд!

      – Будемо пити крюшон з маренкою, – заявив Ленц.

      – Крюшон? – запитав я. – Чому саме крюшон?

      – Бо з нами буде Пат.

      – Пат?

      – Не роззявляй так широко рота, – сказав останній з романтиків, – ми давно вже про все домовилися. О сьомій заїдемо по неї. Вона вже знає. Коли це не спало тобі на думку, то ми якось-то самі собі зарадили. Зрештою, ти познайомився з нею завдяки нам.

      – Отто, – звернувся я до Кестера, – бачив ти колись когось нахабнішого за цього рекрута?

      Кестер сміявся.

      – Що це в тебе з рукою, Роббі? Ти її якось не так тримаєш.

      – Здається, звихнув.

      Я розповів історію з Густавом. Ленц оглянув руку.

      – Таки звихнув! Як християнин і студент-медик у відставці я, незважаючи на твоє хамство, помасажую тобі її. Ходімо, майстре боксу!

      Ми пішли до майстерні, і Готфрід, узявши трохи олії, заходився розтирати мені руку.

      – А ти сказав Пат, що СКАЧАТЬ