Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ клітку з папугою, одбиваючись від дітлахів. Кестер зупинив машину.

      – Вам куди? – запитав він стареньку.

      – Та ви що, люди добрі, я не маю грошей на таксі! – відповіла вона.

      – Не треба грошей, – сказав Отто. – У мене сьогодні день народження – везу задарма.

      Вона недовірливо глянула на нас, міцніше стискуючи в руці клітку.

      – А тоді скажете, що все-таки треба платити.

      Ми заспокоїли її, і вона сіла в машину.

      – Навіщо ви купили собі папугу? – спитав я, коли ми довезли її до дому.

      – На вечори, – відповіла стара. – Як ви думаєте, дорого буде його прогодувати?

      – Ні, – сказав я, – але як це розуміти: на вечори?

      – Він же вміє говорити, – відповіла вона й подивилась на мене своїми ясними старечими очима. – От і матиму когось, хто хоч слово скаже…

      – Ах, он воно що…

      Після обіду прийшов по свій «форд» пекар – блідий, засмучений. На подвір’ї був тільки я.

      – Чи подобається вам колір? – спитав я.

      – Та подобається, – відповів він, якось нерішуче поглядаючи на машину.

      – Верх вийшов дуже гарний…

      – Атож…

      Він стояв біля машини і, здавалося, ніяк не зважувався поїхати. Я чекав, може, він захоче ще виторгувати задурно якусь дрібницю: домкрат, попільничку чи щось інше.

      Та вийшло інакше. Походивши й посопівши трохи навколо машини, він подивився на мене своїми, ніби помережаними червоними жилками, очима й сказав:

      – Подумати тільки: якихось кілька тижнів тому вона сиділа в оцій машині, здорова й весела!..

      Мене трохи здивувало, що він раптом так розм’якнув, і я подумав собі, що оте прудке чорняве стерво, що в останній його приїзд було з ним, мабуть, чи не далося йому вже добре взнаки. Люди частіше стають сентиментальними від досади, ніж від любові.

      – Добра була жінка, – повів він далі, – душевна жінка. Ніколи нічого не вимагала. Десять років одне й те саме пальто носила. Блузки й усе таке інше сама собі шила. І в домі вона поралась, без служниці.

      «Ага, – подумав я, – а ця нова, мабуть, нічого цього не робить».

      Пекаря наче прорвало – він почав розповідати, якою ощадливою була його дружина. Аж дивно було, як спогади про заощаджені гроші зворушували цього запеклого гультяя. У неї ніколи не було порядної фотографії, бо це, на її думку, коштувало надто дорого. Через це в нього залишилося тільки весільне фото та кілька моментальних знімків.

      Тут мені сяйнуло:

      – Вам треба було б замовити гарний портрет вашої дружини. Тоді назавжди матимете пам’ять. Фотографії з часом бліднуть… Є один художник, який робить такі портрети…

      Я розповів йому, як працює Фердинанд Грау.

      Він зараз же насторожився і сказав, що це, мабуть, дуже дорого. Я заспокоїв його, запевнивши, що коли піду з ним, то з нього візьмуть небагато. Він спробував СКАЧАТЬ