Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вийшов і, наче в теплу купіль, пірнув у гомінке вирування вулиць.

      XI

      Я йшов до Пат. Це вперше, коли я мав побувати в неї. Досі тільки вона навідувала мене або я підходив до її будинку, і ми йшли кудись. Але щоразу залишалося таке враження, ніби вона приходила до мене тільки в гості. А мені хотілось більше дізнатися про неї, знати, як вона живе.

      Мені спало на думку, що добре було б принести їй квіти. Це було неважко зробити: у міських скверах, за містечком розваг, було повно квітів. Перескочивши через парканчик, я почав ламати білий бузок.

      – Що це ви тут робите? – несподівано пролунав чийсь гучний голос.

      Підвівши очі, я побачив дідугана з обличчям бургундця із підкрученими сивими вусами; він із обуренням витріщився на мене. Не поліцай і не сторож. Найімовірніше – офіцер у відставці, як судити з вигляду.

      – Неважко здогадатися, – ввічливо відповів я. – Ламаю бузкові гілочки.

      Дідуганові на мить відібрало мову.

      – А ви знаєте, що це міський сквер? – люто гарикнув він.

      Я засміявсь:

      – Авжеж, знаю! Чи, може, ви гадаєте, що я переплутав це місце з Канарськими островами?

      Дідуган аж посинів від злості; я злякався, чи не вразить його часом апоплексичний удар.

      – Забирайтеся звідси геть! – закричав він натренованим у казармі голосом. – Ви розкрадаєте муніципальне майно! Зараз же накажу вас забрати!

      Тим часом я уже наламав чимало бузку.

      – Та спершу спіймайте мене, діду! – піддражнив я старого, перескочив через паркан і зник.

      Перед будинком Пат я ще раз оглянув свій костюм. Тоді піднявся сходами. Новий сучасний будинок був разючим контрастом моєму ветхому «розкішному» бараку! На сходах лежала червона доріжка; цього в пані Залевської не було, не кажучи вже про ліфт.

      Пат мешкала на третьому поверсі. На дверях було прибито солідну латунну дощечку: «Егберт фон Гаке, підполковник». Я довго дивився на неї, якось мимохіть поправив краватку, а тоді вже подзвонив.

      Мені відчинила покоївка у білій наколці й у білосніжному кокетливому фартушку – її навіть не можна було порівнювати з нашою косоокою незграбною Фрідою! Я раптом зніяковів.

      – Пан Локамп? – спитала дівчина.

      Я кивнув.

      Вона провела мене через маленький передпокій, а тоді відчинила двері до кімнати. Я не дуже здивувався б, якби раптом побачив там підполковника Егберта фон Гаке у повній парадній формі й він почав би мене допитувати, як і що, бо з портретів на стінах передпокою так поважно й суворо дивилися на мене, цивільну людину, обвішані орденами генерали. Але тут мені назустріч з’явилася Пат, вона йшла зграбно, легко, і кімната раптом сповнилась тепла й радощів. Зачинивши двері, я спочатку обережно обняв дівчину, а потім подав їй крадений бузок.

      – Ось, – сказав я, – з привітом від муніципалітету!

      Вона поклала квіти СКАЧАТЬ