Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ або похитували головою. Але за аукціоністовим поглядом стежили часом інші очі, очі на змарнілому жіночому обличчі. Вони дивилися на пальці крамарів, як на руки самого Господа Бога, – з острахом і надією…

      Таксі зацікавило трьох покупців. Перший був Гвідо. Він назвав триста марок – курям на сміх. Кремезний чоловік підійшов ближче. Губи його беззвучно ворушились. Здавалося, і він хоче щось запропонувати. Але рука не піднялась, він відійшов.

      Далі була названа ціна – чотириста марок. Гвідо накинув п’ятдесят. Охочих поторгуватись, здається, не було. Аукціоніст поглядаючи на присутніх, виголосив:

      – Чотириста п’ятдесят марок – раз, чотириста п’ятдесят марок – два…

      Власник таксі стояв із застиглим поглядом, похнюплений, ніби чекав, що його вдарять ззаду по голові.

      – Тисяча! – сказав Кестер. Я глянув на нього. – Вона варта трьох, – прошепотів він. – Не можу дивитись, як знущаються з людини.

      Гвідо робив нам одчайдушні знаки. Він уже забув, що його назвали шмаркачем, бо ж ішлося про ґешефт!

      – Тисяча сто, – промекав він, моргаючи нам обома очима. Якби він мав очі на спині, то, певне, моргав би й ними.

      – Тисяча п’ятсот, – сказав Кестер.

      Аукціоніст розійшовся. Він розмахував своїм молоточком, наче капельмейстер. Це вже були гроші, не те що дві – дві з половиною марки, як дотепер.

      – Тисяча п’ятсот десять, – вичавив із себе Гвідо.

      – Тисяча вісімсот, – кинув Кестер.

      Гвідо постукав себе по лобі й відступився. Аукціоніст підскочив. Раптом я згадав про Пат.

      – Тисяча вісімсот п’ятдесят! – несподівано вихопилося в мене.

      Кестер здивовано озирнувся на мене.

      – Ці п’ятдесят я доплачу, – квапливо сказав я. – Це я так, про всяк випадок – перестраховка…

      Кестер кивнув.

      Аукціоніст присудив машину нам. Кестер зараз же заплатив гроші.

      – Диви на них! – сказав Гвідо, що не міг стриматися, підійшов до нас, наче нічого й не було. – Ми б могли купити цю коробку й за тисячу марок. Адже третього ми враз віднадили…

      – Здоров будь, любчику! – прокричав за ним рипучий голос.

      То був папуга в позолоченій клітці; дійшла й до нього черга…

      – Шмаркач, – додав я.

      Гвідо, знизавши плечима, забрався геть.

      – Отак, – сказав я, підійшовши до власника машини; тепер поруч нього стояла бліда жінка.

      – Розумію… – відповів він.

      – Нам би краще не встрявати, – сказав я. – Але тоді ви дістали б іще менше…

      Він кивнув, нервово потираючи руки.

      – Машина добра, – раптом заквапився він, – машина добра, вона варта цих грошей, безперечно варта, ви не переплатили, тут не про машину йдеться, ні, зовсім не про машину, тут, бачите…

      – Розумію, – сказав я.

      – Нам із цих грошей нічого й не залишиться, – СКАЧАТЬ