Немає виходу. Тэйлор Адамс

Чтение книги онлайн.

      Сигналу досі не було. Клацаючи зубами від холоду, вона перечитала есемес від своєї сестри: Тепер із нею все окей.

      Окей – це найгірше окреме слово в англійській мові. Без контексту воно нічого не означає. Окей може свідчити, що її мамі Майї стало краще, або гірше, або що з нею… ну, все окей.

      Рак підшлункової залози називають швидким убивцею, тому що смерть часто наступає за кілька тижнів або навіть днів після встановлення діагнозу – але це неправда. Для смерті потрібні роки. Просто на ранніх стадіях цей рак безсимптомний, непомітно розмножується усередині свого господаря, не викликаючи ні жовтяниці, ані болю у животі, доки не стане надто пізно. Моторошно було уявити, що рак був усередині її мами, коли Дарбі вчилася в старших класах. Він був у неї, коли Дарбі брехала про відірвані етикетки з магазину в своїй сумочці. Рак уже був, коли дівчина поверталася додому в неділю о третій годині ночі, одурманена неякісним екстазі, із зеленим світним браслетом на зап’ястку, а її мати заливалася слізьми на ґанку й називала її зіпсованою сучкою. Ця невидима істота весь час стояла на маминих плечах, підслуховуючи, а мама повільно вмирала, і ніхто про це не знав.

      Востаннє вони говорили на День подяки. Телефонна розмова, що складалася зі взаємних звинувачень, тривала більше години, але в пам’яті Дарбі закарбувалися останні кілька секунд.

      «Через тебе тато пішов від нас. – Дарбі пам’ятала, як сказала це. – І якби я могла обрати його замість тебе, я б так і зробила. Не встигла б ти й оком моргнути.

      Чорт забирай, не встигла би, Майє».

      Вона витерла великим пальцем сльози, які вже почали примерзати до шкіри. Вона видихнула в колюче повітря. Її матір готували до операції, просто зараз, у лікарні Юта-Веллі, а Дарбі була тут, застрягла в занедбаній зоні відпочинку далеко від Скелястих гір.

      І вона розуміла, що не має достатньо палива, аби її Блю довго стояла тут на холостому ходу. Усередині будівлі принаймні було опалення й електрика. Подобається їй це чи ні, але, певно, Дарбі доведеться спілкуватися з Едом та Ешлі і тим, хто був у вбиральні. Вона уявила їх – купку незнайомців у хуртовину, наче золотошукачі й поселенці, яким довелося ділитися притулком у цих самих горах кілька століть тому – які попивають водянисту каву, розповідають байки і слухають по радіо підказки з радіоперешкодами, чекаючи, коли приїдуть снігоприбиральні машини. Можливо, вона додасть нових друзів на «Фейсбуці» і навчиться грати в покер.

      Або, можливо, вона сяде до своєї «хонди» й замерзне на смерть.

      Обидва варіанти були однаково привабливими.

      Дарбі кинула погляд на найближчу статую.

      – Це буде довга ніч, малята.

      Вона востаннє подивилася на айфон, але тепер уже без надії побачити магічну риску сигналу Ешлі. Єдине, що вона робила тут, надворі – це розряджала батарею телефону й ризикувала обморозитися.

      – Та ще пекельна ніч.

      Дарбі попрямувала до будівлі Ванапа, фіксуючи краєм думки черговий напад мігрені. Знову СКАЧАТЬ