Немає виходу. Тэйлор Адамс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мить вона сиділа в своїй темній машині, читаючи й перечитуючи слова Девон. До неї дійшло: якщо вона залишиться в цьому холодному склепі наодинці зі своїми думками, то почне ридати, а Бог свідок – за останні двадцять чотири години вона доволі наплакалася. Дарбі не може втратити свою рушійну силу. Не може знову зав’язнути в цьому лайні. Як Блю, що застрягла в цю шалену хуртовину за сотні миль від людської допомоги, – вона поховає тебе, якщо ти це дозволиш.

      Вдихай. Рахуй до п’яти. Видихай.

      Рух уперед.

      Відтак вона поклала айфон до кишені, розстебнула пасок безпеки, накинула куртку на балахон і, сподіваючись, що на додачу до обіцяної безплатної кави, у цій сумнівній маленькій зоні відпочинку буде Wi-Fi, зайшла досередини.

***

      Підійшовши до інформаційного центру, вона запитала про це в першої ж людини, яку побачила, і чоловік вказав на дешевий ламінований знак: «Wi-Fi для наших гостей, «РоудКоннект» – люб’язний партнер департаменту транспорту Колорадо».

      Чоловік стояв за спиною в Дарбі.

      – Він… о, тут написано, що він платний.

      – Я заплачý.

      – Він доволі дорогий.

      – Я заплачý в будь-якому разі.

      – Бачите? – вказав чоловік. – 3 долари 95 центів за кожні десять хвилин…

      – Мені просто необхідно зробити дзвінок.

      – Наскільки довгий?

      – Не знаю.

      – Бо якщо він буде довшим двадцяти хвилин, то вам напевно захочеться отримати абонемент від «РоудКоннект» на місяць, адже за ним ви сплачуєте лише десять доларів за…

      – Чорт забирай, приятелю, мене влаштовує.

      Дарбі не хотіла огризатися. Вона лише зараз роздивилася незнайомця у тьмяному світлі флуоресцентних ламп – під шістдесят, жовта куртка, одна сережка у вусі й сива козляча борідка. Наче пірат із сумними очима. Вона нагадала собі, що він, ймовірно, також тут застряг і просто намагається допомогти.

      Її айфон однаково не міг знайти бездротової мережі. Вона тицяла в нього пальцями, чекаючи, доки підключиться Wi-Fi.

      Нічого.

      Чоловік повернувся на своє місце.

      – Карма, еге ж?

      Дарбі проігнорувала його.

      Напевно, це місце вдень функціонувало як кав’ярня. Але тут і зараз воно нагадувало Дарбі автобусну станцію після закриття – порожню і залиту світлом. Кавова стійка була зачинена за опущеними жалюзі. За ними стояли дві кавові машини з аналоговими кнопками і почорнілими піддонами. Несвіжа випічка. У меню на дошці було вказано кілька дорогих понтових напоїв.

      Інформаційний центр розмістився в одній кімнаті – довгий прямокутник із гострим дахом, у дальньому кінці були громадські туалети. Дерев’яні сидіння, широкий стіл і лавки уздовж стіни. Поряд – торговельний автомат і стенди з туристичними брошурами. Кімната була тісною і схожою на печеру, з відчутним запахом дезінфекційного засобу.

      А СКАЧАТЬ