Немає виходу. Тэйлор Адамс

Чтение книги онлайн.

      – Обережніше, юначе. Едді такий хлопець, що перевертає столи, коли програє.

      – То була шахівниця, – відповів Ед, – і це сталося лише раз.

      Ешлі вишкірився, забираючи свою бубнову четвірку.

      – Знаєш, Едді, ти ніколи так не отримаєш роботи, якщо не візьмеш свої лайки під контроль. – Сенді тицьнула по екрану планшета нігтем великого пальця, і почувся сумний звук програшу.

      Ед силувано усміхнувся. Він уже почав щось говорити, але передумав.

      У кімнаті холоднішало.

      Дарбі схрестила руки й усвідомила – за сотні миль ні в кого не було білої зарядки від компанії «Apple». Вона припустила, що її телефон працюватиме ще з півтори години, доки не розрядиться. Звісно, що Тхорячий Писок не відповів на її запитання, та й узагалі не розмовляв. Він досі стояв біля дверей, заблокувавши вихід, запхавши руки до кишень і опустивши своє безформне підборіддя. Його червоно-чорна шапка з Дедпулом була низько натягнута на лоба.

      Він спостерігає за мною. Як і я стежу за ним.

      Вона мала поводитися природно. Одного разу подруга сказала Дарбі, що та страждає на ССО (синдром стервозного обличчя)18, і це була правда – Дарбі рідко усміхалася. Не тому, що була стервом, чи навіть нещасною. Вона соромилася усміхатися. Коли м’язи її обличчя напружувалися, над бровою ставав помітним довгий вигнутий шрам, виразний, наче білий серп. Він у Дарбі з десяти років. Вона ненавиділа його.

      ТРІСК-КЛАЦ.

      Різкий звук, наче рветься тканина. Дарбі підстрибнула на своєму стільці. Це зашипіло радіо за перегородкою, повертаючись до життя.

      – Це що…

      – Так. – Ед підвівся. – Аварійна ЧЗ. Вона повернулася.

      Дарбі знала, що ЧЗ – це армійське скорочення для частоти зв’язку. Знову почулися радіоперешкоди, викривлені до непізнаваності. Ніби телефон впустили у воду.

      Дарбі не розуміла, Тхорячий Писок підкрався ближче, доки не опинився просто за її лівим плечем, так само дихаючи ротом, приєднавшись до решти людей, що застигли, уважно слухаючи, як старезний радіоприймач на стійці випустив електронну сльозу. За шумом на задньому фоні Дарбі впізнала… так, це було… ледве чутне бурмотіння…

      – Голос, – промовила вона. – Хтось говорить.

      – Я нічого не чую…

      – Почекайте. – Ед простягнув руку крізь решітку і збільшив гучність, збиваючи невеличкі шматки бруду. Це наче був автоматичний голос із роботоподібними паузами: «…попереджає про сн-гову б-рю, на хребті Б-кбон хурт-вина і неб-зпечний спуск. Колорадське шосе номер с-м закрите, рух між с-рок дев’ятою і шістдесят восьмою милями зупинений до п-дальшого повідомлення…»

      Ешлі кліпнув.

      – А на якій ми зараз милі?

      Ед виставив палець і постукав по решітці.

      – Тихіше.

      «…Бригади ав-рійного і дорожнього рем-нту очік-ють значних затримок від ш-сти до восьми годин через числ-нні зіткнення та сильний сніг-пад. Усім вод-ям радять не в-їжджати на трасу і л-шатися вдома до покр-щення СКАЧАТЬ