Немає виходу. Тэйлор Адамс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ велика будівля (інформаційний центр, туалети, можливо, цілодобовий магазинчик або кафетерій, що існує завдяки волонтерам), розташована посеред потрісканих скель і ялин, які хитаються на вітрі. Порожній флагшток. Пеньок старого дерева, що нагадує барабан. Юрба бронзових статуй, вкопаних по пояс; якийсь витвір мистецтва на честь місцевого лікаря або родоначальника, встановлений за кошти тутешніх платників податків. І відокремлена парковка з купкою автівок – такі ж водії у скрутному становищі, як і вона, чекають на прибуття снігоприбиральної машини.

      Дорогою з Боудлера Дарбі проминула дюжини таких зон відпочинку. Деякі просторіші, більшість – кращі, усі не такі ізольовані. Але, вочевидь, саме цю доля обрала для неї.

      СТОМИВСЯ? Напис на блакитному знакові. УСЕРЕДИНІ БЕЗПЛАТНА КАВА.

      І ще один новіший знак із символічним зображенням орла нацбезпеки за часів Буша: БАЧИВ ЩОСЬ? РОЗКАЖИ.

      Останній знак, наприкінці з’їзду з шосе, був Т-подібної форми. Він скеровував вантажівки й будинки на колесах ліворуч, а менші транспортні засоби – праворуч.

      Дарбі ледь не проїхала повз.

      Її лобове скло було щільно вкрите снігом – правий склоочисник також зламався, – тому вона опустила дзеркало бокового виду і протерла коло на склі. Щось на зразок навігації, як-от дивитися в перископ. Дарбі навіть не думала шукати паркувального місця – розмежувальних ліній і тротуару не буде видно аж до березня, – і вона приткнула Блю поряд із сірим фургоном без вікон.

      Вимкнула двигун. Загасила фари.

      Тиша.

      Її руки досі тремтіли. Залишок адреналіну від того заносу. Дарбі стиснула руки в кулаки, спочатку праву, потім ліву (вдихай, рахуй до п’яти, видихай), і дивилася, як сніжинки налипають на лобове скло. За десять секунд коло, яке вона протерла, зникло. За тридцять секунд її оточила стіна потемнілої криги, і вона усвідомила, що не доїде до Прово, штат Юта, до завтрашнього полудня. Такий оптимістичний час прибуття ґрунтувався на тому, що вона подолає цю хуртовину і переїде перевал Бекбон до півночі, а дістанеться Верналю9 о третій годині ночі, аби встигнути подрімати. Зараз уже була майже восьма. Навіть якщо вона не зупинятиметься на сон чи туалет, то не встигне порозмовляти з мамою до її першої операції. Це віконце в часі було ЗАЧИНЕНЕ НА НЕВИЗНАЧЕНИЙ ЧАС, наче на її шляху опинилася нова гора.

      Тоді, після операції.

      Саме тоді.

      У «хонді» стало геть темно. Сніг лежав на лобовому склі з усіх боків, наче створивши арктичну печеру. Дарбі перевірила свій айфон, примружившись від його світла, – зв’язку немає, заряду батареї дев’ять відсотків. Останнє есемес, яке вона отримала, досі було відкрите. Уперше прочитала його, об’їжджаючи Джипсум, автівка неслася зі швидкістю вісімдесят п’ять по слизькій дорозі, і маленький екран тремтів у її руці.

      Тепер із нею все окей.

      Тепер. Це було моторошним уточненням. Але не воно було найстрашнішим.

      Старша сестра Дарбі, Девон, мислила смайлами. У її есемес і постів у «Твіттері» СКАЧАТЬ