Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      Під блакиттю весняною

      сушить березень поля,

      і співає підо мною

      очервонена земля.

      Був там гроз кривавий подих,

      дощ топив людей, звірят, —

      та із нурт із темноводих

      вирнув новий Арарат.

      І дзвенять стожарно дуги:

      мир хатам убогим! мир!

      Вже ніхто не візьме вдруге

      вас в невольницький ясир!

      Вітер, вітер з хмарних кубків…

      Став ковчег посеред гір,

      і, як Ной, я жду голубки:

      хочу вийти на простір!

      Розлютувався лютий надаремне:

      скоро з стріх закапає вода,

      вийде в поле віл під’яремний,

      і я помандрую, як Сковорода.

      Передо мною відкриті всі дороги

      (не обмину й мишачої нори) —

      понесу в саквах своїх убогих

      сіромахам на вихліб дари.

      Бідний сам, я не йду на хитрі влови:

      з серця в серце наллю я пісень, —

      хай і в них блакитніє новий,

      осяйний, безсмертний день!

      Ще губи кам’яні

      дахів високих

      пожадливо бузу татарську ссуть¹,

      ще безматень² у вульні³ велетенськім

      не зворухнувся:

      грузно спить,—

      а вже

      набряклими повіками за містом

      моргає хтось

      і пальцями нервово

      по ринві стукотить.

      Бульвари.

      Сніг таранкуватий —

      як стародавній мармур,

      а коло прикорнів чорніє:

      провалились рани…

      І сльози

      (не мої – дубів померклих)

      моє СКАЧАТЬ