Михайло Драй-Хмара. Отсутствует
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Михайло Драй-Хмара - Отсутствует страница 8

СКАЧАТЬ мовознавства, керую й семінаром польської та чеської мови й літератури. Р[оку] 1924—[19]25 я працював у Комісії для складання словника живої української мови (див. передмову до другого тому «Рос[ійсько]-укр[аїнського] словника».

      Поруч з науковою працею я проваджу тепер і педагогічну: читаю українознавства в КСГІ, де маю посаду нештатного професора першої групи.

      Протягом останнього десятиріччя не раз брав участь у громадській праці: р[оку] 1922-[19]23 був за голову місцевкому при Кам[’янець»]-Под[ільському] ІНО; тоді ж працював у профспілці «Робос» як представник кам[’янець]-под[ільських] вишів; останніми часами прочитав чимало лекцій з історії української та білоруської літератури в місцевкомах ВУАН, КМІ, КСГІ, Д[ому] уч[ених], у військовій школі ім. Каменєва та на вчительських з’їздах (з доручення СНР); цього року брав участь у літературній комісії при Домі учених, виступаючи з доповідями літературного характеру.

      М. Драй-Хмара

      14/ІХ-[19]29 р.

      Поезії

      Збірка «Проростень»

      (1919–1926)

      «Під блакиттю весняною…»

      Під блакиттю весняною

      сушить березень поля,

      і співає підо мною

      очервонена земля.

      Був там гроз кривавий подих,

      дощ топив людей, звірят, —

      та із нурт із темноводих

      вирнув новий Арарат.

      І дзвенять стожарно дуги:

      мир хатам убогим! мир!

      Вже ніхто не візьме вдруге

      вас в невольницький ясир!

      Вітер, вітер з хмарних кубків…

      Став ковчег посеред гір,

      і, як Ной, я жду голубки:

      хочу вийти на простір!

      1922

      «Розлютувався лютий надаремне…»

      Розлютувався лютий надаремне:

      скоро з стріх закапає вода,

      вийде в поле віл під’яремний,

      і я помандрую, як Сковорода.

      Передо мною відкриті всі дороги

      (не обмину й мишачої нори) —

      понесу в саквах своїх убогих

      сіромахам на вихліб дари.

      Бідний сам, я не йду на хитрі влови:

      з серця в серце наллю я пісень, —

      хай і в них блакитніє новий,

      осяйний, безсмертний день!

      1922

      «Ще губи кам’яні…»

      Ще губи кам’яні

      дахів високих

      пожадливо бузу татарську ссуть1,

      ще безматень2 у вульні3 велетенськім

      не зворухнувся:

      грузно спить,—

      а вже

      набряклими повіками за містом

      моргає хтось

      і пальцями нервово

      по ринві стукотить.

      Бульвари.

      Сніг таранкуватий —

      як стародавній мармур,

      а коло прикорнів чорніє:

      провалились рани…

      І сльози

      (не мої – дубів померклих)

      моє СКАЧАТЬ