Тлумачення снів. Зигмунд Фрейд
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Тлумачення снів - Зигмунд Фрейд страница 19

СКАЧАТЬ немає: вона не в стані застосувати закон причинності до змісту снів (там же, стор. 50–51). Коротко кажучи, її відвернення від зовнішнього світу є, водночас, причиною її віри у суб’єктивний світ снів.

      Дельбьоф (Delboeuf, 1885, стор. 84) приходить до такого самого висновку через низку інших психологічних аргументів. Ми довіряємо образам снів, тому що уві сні, відірвані від зовнішнього світу, ми не маємо інших вражень для порівняння. Але ми віримо у реальність наших галюцинацій не тому, що у нашому сні ми позбавлені нагоди перевіряти їхню справжність. Сон може симулювати для нас можливість випробування: ми торкаємося побаченої уві сні троянди, а наш сон триває. На думку Дельбьофа, є тільки один дієвий критерій розрізнення сну й реальності, суто емпіричний факт, а саме – пробудження. Я переконуюся, що все від миті засинання до миті пробудження було ілюзорним, коли усвідомлюю, що прокинувся роздягнений у своєму ліжку. Під час сну я вірив у справжність образів через звичний і завжди неослабний спосіб сприйняття зовнішнього світу, якому я протиставляю своє «Я» [39].

      Оскільки відверненню від зовнішнього світу надається вирішальна роль у визначенні головних характеристик снів, тут варто навести кілька давніх тонких спостережень Бурдаха, які висвітлюють відносини сплячої душі з зовнішнім світом і застерігають нас від переоцінки наведених вище міркувань. «Сон можливий, – твердить Бурдах, – за умови, що чуттєві подразники не тривожать душу… але не стільки завдяки відсутності таких подразників у стані сну, скільки через відсутність інтересу до них [40]; деякі чуттєві враження навіть потрібні для заспокоєння душі – так мірошник спить лише тоді, коли він чує стукіт свого млина, а хто почувається безпечно тільки з запаленим нічником, не може спати у мороці» (Burdach, 1838, 482).

      «Душа ізолює себе уві сні від зовнішнього світу і відступає з зовнішньої периферії… вглиб… Однак зв’язок [із зовнішнім світом] не переривається цілковито; якби ми не відчували і не чули нічого, ми взагалі не змогли б прокинутися. Більш того, збереження чуттів уві сні можна довести тим, що пробудження іноді досягається не інтенсивністю подразника, а психологічним контекстом – випадкове слово не розбудить сплячого, але він прокидається, коли його називають на ім’я… Отже, душа уві сні якісно розрізняє відчуття… З цієї причини брак чуттєвого подразника може пробудити того, хто пов’язує з цим подразником щось важливе: так людина прокидаєтеся від того, що згасає нічник, а мірошник – від того, що зупинився млин – від припинення дії подразника, який він сприймав своїми органами чуття, але який був йому байдужий, ба, навіть задовольняв його і тому не тривожив уві сні» (там же, стор. 485–486.).

      Навіть якщо знехтуємо цими – доволі як на те переконливими – запереченнями, ми змушені будемо визнати, що розглянуті нами досі характеристики снів, які пов’язують з відстороненням від зовнішнього світу, не в змозі повністю пояснити особливості цього явища. Інакше СКАЧАТЬ



<p>39</p>

Гаффнер (Haffner, 1887, стор. 243) намагається, подібно до Дельбьофа, пояснити функціонування розуму у стані сну перемінами, що їх неминуче мають викликати у діяльності нормального психічного апарату ненормальні умови такого стану. Однак Гаффнер дещо інакше змальовує ці умови. На його думку, першою ознакою сновиддя є його незалежність від простору і часу, тобто образи снів вільні від позиції, яку посідає сам сновидець у просторовому і часовому порядку подій. Друга істотна риса сну випливає з того, що галюцинації, фантазії та уявні комбінації переплутані з зовнішнім сприйняттям. «Оскільки всі вищі сили душі – зокрема творення загальних понять, суджень і висновків, з одного боку, і вільне самовизначення, з іншого боку, – пов’язані з чуттєвими образами і завжди мають підґрунтя з таких образів, ці сили також беруть участь у безладі образів сну. Ми говоримо, що вони “беруть участь”, оскільки наша здатність судження і сила волі як такі під час сну не занепадають. Наша діяльність так само осмислена і вільна, як у бадьорому стані. Навіть у снах людина не порушує закони мислення як такі – не вважає відмінні речі подібними тощо. Також людина уві сні бажає для себе тільки те, що їй уявляється хорошим (sub ratione boni). Але людський дух, в омані сну, плутається у застосуванні законів мислення і волі. Тому у снах ми допускаємося найтяжчих протиріч, попри те, що доходимо проникливих суджень і послідовних висновків і схиляємося до найбільш доброчесних рішень. Брак орієнтації обумовлює політ нашої уяви у снах, і брак критичного міркування й спілкування з іншими стає основним джерелом безмежної екстравагантності наших суджень, наших надій і бажань у снах» (там же, стор. 18). (Прим. авт.).

<p>40</p>

Пор. з «Désintérêt», який Кляпаред (Claparède, 1905) вважає елементом механізму засинання (прим. авт.).