Тлумачення снів. Зигмунд Фрейд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ того, що безумство сну не позбавлене методу і можливо навіть є симуляцією, як у випадку данського принца, якого – з його волі – вважали за безумця. Ці автори напевне уникали судити за зовнішнім виглядом, або ж сни запропонували їм відмінний зовнішній вигляд.

      Так, Генрі Гевлок Елліс, не бажаючи зупинятися на позірній абсурдності снів, визначає їх як «архаїчний світ великих емоцій і недосконалих думок» (Havelock Ellis, 1899, стор. 721), дослідження якого допомогло б нам у вивченні примітивних етапів еволюції психічного життя.

      Джеймс Сюллі (James Sully, 1893, стор. 362) висловлює ту ж таки точку зору гостріше і глибше. Його тези заслуговують на тим більшу увагу, з огляду, що він був переконаний, як, можливо, ніхто з інших психологів, у завуальованому сенсі снів. «Now our dreams are a means of conserving these successive personalities. When asleep we go back to the old ways of looking at things and of feeling about them, to impulses and activities which long ago dominated us» [50].

      Мислитель Дельбьоф стверджує, щоправда, не наводячи доказів проти опонентів такого погляду і тим ставлячи себе у вразливе становище: «Dans le sommeil, hormis la perception, toutes les facultés de l’esprit, intelligence, imagination, mémoire, volonté, moralité, restent intactes dans leur essence; seulement elles s’appliquent à des objets imaginaires et mobiles. Le songeur est un acteur qui joue à volonté les fous et les sages, les bourreaux et les victimes, les nains et les géants, les démons et les anges» [51] (Delboeuf, 1885, стор. 222).

      Найбільш енергійним з опонентів видається схильний применшувати психічну продуктивність уві сні маркіз д’Ерве де Сен-Дені, у жваву полеміку з яким вступив Морі і трактат якого, попри всі свої зусилля, я не спромігся роздобути [52]. Морі пише про нього так (Maury, 1878, стор.19): «M. le Marquis d’Hervey prête à l’intelligence durant le sommeil, toute sa liberté d’action et d’attention et il ne semble faire consister le sommeil que dans l’occlusion des sens, dans leur fermeture au monde extérieur; en sorte que l’homme qui dort ne se distingue guère, selon sa manière de voir, de l’homme qui laisse vaguer sa pensée en se bouchant les sens; toute la différence qui sépare alors la pensée ordinaire de celle du dormeur c’est que, chez celui-ci, l’idée prend une forme visible, objective et ressemble, à s’y méprendre, à la sensation déterminée par les objets extérieurs; le souvenir revêt l’apparence du fait présent». [53] До цього Морі додає: «qu’il y a une différence de plus et capitale à savoir que les facultés intellectuelles de l’homme endormi n’offrent pas l’équilibre qu’elles gardent chez l’homme éveillé» [54].

      Н. Вашід (Vaschide, 1911, 146 і далі) дає нам уявлення про книжку д’Ерве і наводить з неї думки про позірну алогічність снів: «L’image du rêve est la copie de l’idée. Le principal est l’idée; la vision n’est qu’accessoire. Ceci établi, il faut savoir suivre la marche des idées, il faut savoir analyser le tissu des rêves; l’incohérence devient alors compréhensible, les conceptions les plus fantasques deviennent des faits simples et parfaitement logiques… Les rêves les plus bizarres trouvent même une explication des plus logiques quand on sait les analyser» [55].

      Йоган Штерке (Johan Stärcke, 1913) вказує, що подібне пояснення непослідовності снів дає давніший автор, Вольф Давідсон (Wolf Davidson, 1799, стор. 136), з чиїми роботами я не був знайомий: «Дивні стрибки наших ідей уві сні ґрунтуються на асоціативних законах, однак іноді з’єднання відбувається у темряві душі і стрибок уяви часто спостерігається там, де його немає».

      Діапазон ставлення до снів як психічного продукту у літературі надзвичайно широкий – від найглибшого презирства, з яким ми вже ознайомилися, через уявлення про наразі ще не розкрите значення цього явища, до завищеної оцінки, яка ставить його вище за функції притомної свідомості. Гільдебранд, який, як ми знаємо, підсумував усі психологічні риси снів у трьох парадоксальних суперечностях, використав два протилежних краї наведеної ціннісної шкали заради отримання третьої з антиномій (Hildebrandt (1875, 19 f.), 1875, 19 сл.): «Це контраст між посиленням інтенсивності психічного життя – нерідко, до рівня віртуозності, і, з іншого боку, його занепадом СКАЧАТЬ