Тлумачення снів. Зигмунд Фрейд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ узагальнює її (Weygandt, 1893, стор. 17). Він стверджує, що для всіх снів «першопричиною є сенсорні стимули, до яких лише згодом приєднуються репродуктивні асоціації». Іще далі в обмеженні ролі психічних джерел іде Тісьє (Tissié, 1898, стор. 183): «Les Rêves d’Origine Absolument psychique n’existent pas», і в іншому місці (там же, стор. 6.): «Les pensées de nos rêves nous viennent du dehors» [33].

      Ті автори, – і серед них впливовий філософ Вундт, – які тримаються компромісного погляду на проблему, не оминають відзначити, що у більшості снів соматичні подразники і психічні стимули (невідомі або упізнані денні турботи) діють сукупно.

      Ми переконаємося згодом, що загадку виникнення снів дозволяє розв’язати віднайдення непередбаченого психічного джерела. На разі ж, не дивуймося завищенню ролі стимулів, не пов’язаних з розумовою діяльністю. Річ не тільки у тому, що їх легко знайти і навіть підтвердити експериментом; але це також узгоджується з соматичною концепцією виникнення снів, найбільше поширеною сьогодні у психіатрії. Хоча домінування мозку над організмом доведено достатньо переконливо, будь-які натяки на незалежність психічного життя від органічних змін або на стихійність його проявів лякають психіатрів так, ніби йдеться про неминуче повернення у часи натурфілософії і метафізичного розуміння природи душі. Підозріливість психіатрів поставила психіку під суворий нагляд, який забороняє будь-яке свавілля її імпульсів. Таке ставлення показує лише брак довіри до причинних зв’язків між тілесним і психічним. Навіть там, де дослідження розкриває психічну першопричину явища, ретельніше вивчення знайде глибше його коріння в органічному житті. Але, якщо сучасний рівень знань іще не дає нам можливості зазирнути за ментальне, немає потреби його заперечувати.

      Г. Чому ми забуваємо сни по пробудженні

      Стало приказкою те, як вранці сон «тане». Звісно, запам’ятати його можливо, бо свої сни ми знаємо лише з пам’яті по пробудженні. Але дуже часто ми маємо відчуття фрагментарності й неповноти спогаду про сон, наповнення якого, насправді, було більшим. Крім того, цей спогад – можливо, яскравий вранці – зникає впродовж, скорочуючись до незначних уривків. Часто ми також, знаючи, що мали якийсь сон, не пам’ятаємо, про що він був; і ми настільки звикли до схильності забувати сни, що нам не видається абсурдним те, що людина вранці не знає ні що саме їй снилося, ні навіть – чи снилося щось узагалі. З іншого боку, трапляється, що сни надзвичайно чіпко тримаються у пам’яті. Я аналізував сни своїх пацієнтів, які вони бачили двадцять п’ять і більше років тому, і можу пригадати певний свій сон, якому щонайменше тридцять сім років, а він досі не втратив свіжості. Це доволі дивно і спочатку видається незрозумілим.

      Забуття снів найдосконаліше описав Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 79 і далі). Це, безперечно, складне явище, оскільки автор виводить його не з однієї, а з цілої низки причин.

      Перш за все, причини, з яких ми забуваємо події реального життя, поширюються також на сни. Ми схильні забувати незліченну СКАЧАТЬ