Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не вжив необхідних заходів безпеки. Коли мирний час затягується, чи не з’являється у людей спокуса піддатися непотрібному ризику? Коли смерть виявляється надто далекою, надто абстрактною, чи не має лібідо потреби знову відчути її близькість, кидаючи їй виклик? У людини не залишається іншої лазівки в суспільстві, у якому виховання не підштовхує конкурентів сягати такого рівня, на якому вони б відчули радість від пізнання, від творчості; працівник надто призвичаївся до своєї роботи, а робота без ризику суперечить людській натурі; це нудна доля в’ючної тварини. Щоб більше не трюхикати поволеньки смиренним і сумним підтюпцем, а наважитися на індивідуальний вчинок, людина потайки віддає перевагу свободі порушення правил безпеки. Водії на дорогах ризикують собою, але також і тими, хто сидить у машині, і тими, хто їде перед ними. Їм за щастя ризикувати; вони можуть поплатитися головою, та, врешті-решт, це їм більше до душі. Вочевидь, молодецтво на дорозі поширене серед тих, у кого було недостатньо випробувань, недостатньо досвіду смерті й у кого недорозвинене почуття родинної та громадянської відповідальності.

      Морис Трентиньян26 говорив, що всі автогонщики під час змагань наражаються на великий, але прорахований ризик, – смертність серед автогонщиків доволі висока, – утім, на дорогах з ними ніколи нічого не трапляється, тому що вони не йдуть навіть на мінімальний ризик: до цього в них немає ніякого бажання. Вони й так грають зі смертю, а отже, їм не потрібно гратися в цю гру на спільній автостраді, коштом інших людей і без правил.

      Можна поставити таке питання: якщо ми позбавляємо дітей «небезпечних ігор», то чи не підштовхуємо їх до того, що вони або втрачають смак до життя, або впадають у депресію, або ж починають провадити небезпечний спосіб життя? Усі ці норми безпеки, коли іграшки не мають жодного ризику, призводять до того, що батьки більше не відчувають потреби бути опікунами власних дітей.

      Якщо дитина скаржиться, що інші діти б’ють її в школі, це означає, що в неї немає нормальних соціальних стосунків. Інакше ніхто з однокласників не міг би знущатися з неї одної, бо в неї була б своя компанія приятелів і ця компанія дала б відсіч компанії кривдника. Але ця дитина випадає з суспільства, навіть якщо займається дзюдо… Дзюдо не допомагає їй увійти в суспільство, тому що це індивідуальний, а не командний вид спорту.

      Трагедія нашого нинішнього суспільства в тому, що діти, які погано навчаються в школі, мають соціальне життя, а діти, які успішні в школі, його позбавлені. Батьки учнів, які мають кепські оцінки в школі, не забезпечили їх ані словником, що допомагає орієнтуватися в житті, ані словником міжособистісного спілкування, ані словником технології, вправності рук і спритності тіла. Ці діти живуть на свій страх і ризик, і в них ще багато тваринного; вони не мають ідентичності людського суб’єкта, а володіють стадною ідентичністю, ототожнюють себе з групою в спільних діях і, зокрема, у насильстві. Прислухаймося до розмов молодиків у «бандах» або поза ними: ми навіть СКАЧАТЬ