На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ абсолютний дебіл? Скількох ти знаєш інквізиторів-калік?

      – Е-е… – зам’явся секретар, а його рот почав нервово сіпатись.

      – «Е-е»? Це таке число? Говори!

      – Ну, я…

      – Я Ґлокта, довбню! Інквізитор Ґлокта!

      – Так, сер, я…

      – Відірви свою товсту дупу від стільця, бовдуре! Не змушуй мене чекати!

      Секретар зірвався на ноги, поспішив до дверей, відкрив їх і чемно відступив в сторону.

      – Так краще, – гримнув Ґлокта, шкандибаючи за ним.

      По дорозі він поглянув на практиків. Він міг майже поклястись, що один із них легенько всміхався.

      З часу його останніх відвідин – а це було шість років тому – кабінет майже не змінився. Це була величезна кругла кімната, де стелю-купол прикрашали вирізьблені морди ґаргульїв, а з єдиного величезного вікна виднілися шпилі Університету, значна частина зовнішньої стіни Аґріонта і загрозливий обрис Будинку Творця.

      Стіни кабінету здебільшого займали полички і шафки, напхом напхані акуратно впорядкованими файлами та паперами. Де-не-де з білих стін позирали темні портрети, одним з яких було величезне зображення нинішнього короля Союзу, який виглядав як мудрий і суворий молодик. «Безперечно, намальований до того, як він став безпомічним стариганом. Нині він зазвичай виглядає не стільки владним, скільки слинявим». У центрі кімнати стояв важкий круглий стіл, поверхню якого вкривав надзвичайно детальний малюнок карти Союзу. Кожне місто, яке мало відділення Інквізиції, було позначене коштовним каменем, а посередині здіймалася крихітна срібна копія Адуа.

      Архілектор сидів за цим столом на старовинному високому кріслі, заклопотаний розмовою з іншим чоловіком: худорлявим, лисіючим, невдоволеним старим у темній мантії. Побачивши Ґлокту, Сульт усміхнувся, а вираз іншого чоловіка майже не змінився.

      – О, інквізиторе Ґлокта! Радий, що змогли прийти. Ви знайомі з генеральним інспектором Халлеком?

      – Не мав такої приємності, – відповів Ґлокта.

      «Хоча не схоже, щоб у цьому могло бути щось приємне».

      Старий бюрократ підвівся і без особливого ентузіазму потис руку Ґлокти.

      – А це один з моїх інквізиторів, Занд дан Ґлокта.

      – Так-так, – пробурмотів Халлек. – Здається, ви раніше служили в армії. Якось я бачив, як ви фехтуєте.

      Ґлокта постукав палицею по нозі.

      – Навряд чи це було недавно.

      – Так.

      Запала тиша.

      – Схоже, що генеральний інспектор скоро отримає чи не найбільше підвищення, – сказав Сульт. – Місце у самісінькій Закритій раді.

      «У Закритій раді? Справді? Це таки найбільше підвищення».

      Втім, схоже, що Халлек був не надто радий.

      – Я тоді вважатиму, що це питання вирішене, коли Його Величність виявить бажання мене запросити, – огризнувся він, – і не раніше.

      Сульт вміло обійшов це гостре питання:

      – Я СКАЧАТЬ