На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що б там не казали. Мій брат дуже гарно про тебе відгукується, а він скупий на похвалу.

      – Е-е, – промимрив Джезаль. – В його пальцях приємно поколювало. Її очі були такі великі і темні, що він відчув, що розгубив усі слова. Вона якось по-особливому покусувала свою нижню губу, і через це він забував про все на світі. Прегарну, пухку губу. Він і сам був би не проти її трохи покусати. – Що ж, дякую, – Джезаль дурнувато всміхнувся.

      – Так ось він який – парк, – сказала Арді і відвернулась від Джезаля, милуючись зеленню. – Він навіть гарніший, ніж я уявляла.

      – Е-е… ага.

      – Це так чудово – бути в серці всього! Я провела півжиття на задвірках. Тут, мабуть, ухвалюють стільки всього важливого, і тут так багато видатних людей. – Арді провела рукою по листю верби, що росла біля дороги. – Коллем хвилюється, що на Півночі може розпочатися війна. Він переймався моєю безпекою. Мабуть, тому й хотів, щоб я приїхала сюди. На мою думку, його хвилювання даремні. А ви як гадаєте, капітане Лютар?

      За кілька годин до цього він був у блаженному невіданні щодо політичної ситуації, проте зараз потрібна була якась осмислена відповідь.

      – Ну, – мовив він, напружено згадуючи ім’я, а тоді з полегшою продовжив, – цього Бетода не завадило би провчити.

      – Кажуть, на його боці двадцять тисяч північан. – Вона нахилилася до нього і прошепотіла: – Варварів. Дикунів. Я чула, він іще з живих полонених здирає шкіру.

      Джезаль подумав, що навряд чи це годяща тема розмови для молодої леді.

      – Арді… – почав було він.

      – Але я впевнена – поки нас захищають такі чоловіки, як ви і мій брат, нам, жіноцтву, нічого турбуватися.

      І вона відвернулась та подріботіла далі доріжкою. Джезалю знову довелось прискоритись, щоб її наздогнати.

      – А то Будинок Творця? – Арді кивнула в бік похмурого обрису велетенської вежі.

      – Так, це він.

      – І туди ніхто не заходить?

      – Ніхто. Принаймні за моє життя такого не траплялось. Міст суворо охороняється.

      Він кинув на вежу похмурий погляд. Тепер йому здавалось дивним, що він ніколи про неї не замислювався. Коли живеш в Аґріонті, на вежу не звертаєш уваги. Просто сприймаєш її як належне.

      – Гадаю, вежу опечатали.

      – Опечатали?

      Арді наблизилась до нього майже впритул. Джезаль озирнувся, але на них не дивились.

      – Хіба не дивно, що ніхто туди не заходить? Хіба це не загадково?

      Він майже відчував, як вона дихає йому у шию.

      – Я маю на увазі, чому би просто не знести двері?

      Джезаль відчув, що йому надзвичайно важко зосередитись, коли Арді так близько. Він задумався на мить, на одну жахливу і захопливу мить, чи вона, бува, не фліртує з ним? Але ж ні, звичайно, ні! Вона ще не звикла до міста, от і все. Проста собі сільська дівчина… хоча вона нахилилася зовсім близько. Якби тільки вона була трохи менш звабливою чи трохи менш впевненою! Якби тільки вона була СКАЧАТЬ