На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

      – Ні.

      «Небезпека і можливість часто ходять парою…»

      – Тоді я згоден.

      – Прекрасно. Я щиро вірю, що це початок довгої і плідної співпраці. – Сульт усміхнувся з-за краю келиха. – Знаєш, Ґлокто, з усіх купців, що порпаються у нас в королівстві, найбільше я не люблю мерсерів. Значною мірою через їхній вплив Вестпорт приєднався до Союзу, і саме завдяки грошам Вестпорту ми виграли Гуркську війну. Король, звичайно, нагородив їх безцінними торговими правами, але з того часу їхній гонор став просто нестерпним. Вони так задирають носи і таке собі дозволяють, що можна подумати, ніби вони власноруч бились у тих битвах. Високошанована Гільдія мерсерів. – Він пирхнув. – Мені спало на думку, що якщо вже твій приятель Ревс дав нам можливість так гарно піймати їх на гачок, то було би шкода відпускати нашу здобич на волю.

      Ґлокта неабияк здивувався, але йому наче вдалось це приховати.

      «Тиснути далі? Навіщо? Якщо мерсерів відпустити, вони продовжать платити, і від цього всім буде тільки краще. Зараз вони налякані і слабкі – думають-гадають, кого назвав Ревс, хто стане наступним у черзі. Якщо ми продовжимо тиснути, їх це може зачепити, а то й взагалі знищити. Тоді вони перестануть платити, і багатьом людям це не сподобається. Зокрема і декому у цій будівлі».

      – Я можу легко продовжити своє розслідування, Ваше Преосвященство, якщо ви того бажаєте.

      Ґлокта знову відсьорбнув з келиха. Вино і справді було чудове.

      – Ми повинні бути обережними. Обережними і надзвичайно ретельними. Гроші мерсерів течуть, як молоко. У них є багато друзів, навіть серед найвищих кіл дворянства. Брок, Хюґен, Ішер і чимало інших. Деякі з них – найвпливовіші люди в країні. Відомо, що кожен із них у свій час припадав до тієї цицьки, а діточки зазвичай кидаються у плач, коли в них відбирають молоко. – На мить його обличчя протяв жорстокий оскал. – Та все одно, якщо доведеться привчити дітей до дисципліни, то без плачу не обійтися… кого той слимак Ревс назвав у своєму зізнанні?

      Ґлокта страдницьки нахилився вперед, підсунув до себе Ревсову заяву-зізнання, розкрив її і пробігся знизу догори по списку імен.

      – Про Зепп дан Тойфеля ми знаємо.

      – О, ми знаємо і любимо його, інквізиторе, – сказав Сульт, всміхаючись, – але, гадаю, цього пана можна вже спокійно викреслити зі списку. Хто там іще?

      – Подивімось, – Ґлокта неквапливо повернувся до заяви. – Є Харод Полст, мерсер.

      «Пусте місце».

      Сульт нетерпляче махнув рукою.

      – Він пусте місце.

      – Солімо Сканді, мерсер з Вестпорту.

      «Теж пусте місце».

      – Ні, Ґлокто, ні, ми можемо знайти когось цікавішого за цього Солімо як-його-там, еге ж? Ці дрібні мерсери не становлять жодного інтересу. Вирви корінь і листя саме зів’яне.

      – Безперечно, архілекторе. У нас є Віллем дан Робб – дрібний дворянин, перебуває на посаді молодшого митника.

      Сульт СКАЧАТЬ