На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

      У двері загупали. Ґлокта різко розплющив очі.

      «Де я? Хто я? О ні. О так».

      Він одразу збагнув, що спав погано, бо його тіло викрутилося під ковдрами, а обличчя уткнулося в подушку. Весь лівий бік закляк.

      У двері загупали голосніше.

      – Арфігектог! – долинув з-за дверей шепелявий рев Фроста.

      Ґлокта спробував підняти голову з подушки, і його шию водномить пронизав біль.

      «Нічого так не збадьорює думку, як перша судома».

      – Гаразд! – прохрипів він. – Дай мені хвилинку, чорт би його вхопив!

      Альбінос розвернувся і, важко ступаючи, посунув углиб коридору.

      Якусь мить Ґлокта лежав нерухомо, а тоді обережно, потихеньку-помаленьку зрушив правицю, відтак, хриплячи від напруження, спробував перекинутись на спину. Він стиснув руку в кулак, оскільки в лівій нозі почало колоти.

      «Якби лише вона зоставалася нечутливою».

      Але біль вже швидко розходився тілом. На додачу до нього долинув сморід.

      «А щоб тебе, я знову обісрався».

      – Барнаме! – гукнув Ґлокта і, сапаючи, став чекати, в той час як його лівий бік мстиво пульсував.

      «Де цей старий довбень?»

      – Барнаме! – заволав він на все горло.

      – Ви в порядку, сер? – долинув з-за дверей голос слуги.

      «В порядку? В порядку, старий бовдуре? Коли це я, на твою дурнувату думку, востаннє був у порядку?»

      – Ні, хай тебе! Я закаляв ліжко!

      – Я нагрів вам воду для ванної, сер. Ви можете встати?

      Одного разу Фросту вже доводилося вибивати двері. «Можливо, краще залишати їх відкритими на ніч, але хіба я тоді зможу виспатись?»

      – Гадаю, якось впораюсь, – прошипів Ґлокта, втиснувши язика в порожні ясна, і тремтячими руками видерся з ліжка на крісло, що стояло поряд.

      Його страшна, безпала нога сіпалася, залишаючись непідвладною йому. Він зиркнув на неї з лютою ненавистю.

      «Клята мерзота. Огидний, негодящий кусень м’яса. Чому вони тебе просто не відрубали? Чому цього досі не зробив я?»

      Але він знав, чому. Маючи ногу, він міг хоча би вдавати із себе напівлюдину. Він вдарив своє покалічене стегно, і вмить про це пожалів.

      «Бовдур, бовдур».

      Спину пройняв біль, який був трохи слабшим, ніж мить тому, але він щосекунди дужчав.

      «Спокійно, спокійно, давай без бійок».

      Він почав легенько розтирати всохлу шкіру.

      «Нам нікуди дітися одне від одного, тож нащо мене мучити?»

      – Ви можете дійти до дверей, сер?

      Ґлокта поморщився від смороду, взявся за палицю і повільно, з мукою, звівся на ноги. Він побрів через кімнату і ледь не послизнувся на півдорозі, проте зміг втриматись, що коштувало йому пекучого болю. Він повернув ключ у замку, спершись об стіну, щоб утримати рівновагу, і заледве відімкнув двері.

      Барнам СКАЧАТЬ