На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ разом зі мною – відрізали щодня по шматочку. Але ж і сильним він був чоловіком, дуже сильним! Вони дійшли вище ліктя, перш ніж він помер.

      Ґлокта знову здійняв сікач.

      – Зізнавайся.

      – Ти не зможеш…

      Бах! Сікач відтяв Тойфелю самий вершечок середнього пальця. На стіл полилася кров. Очі Северарда всміхалися у світлі лампи. У Тойфеля відвисла щелепа.

      «Але біль прийде пізніше».

      – Зізнавайся! – загорлав Ґлокта.

      Бах! Сікач відтяв вершок безіменного пальця Тойфеля і невеличке кружальце середнього пальця, яке, трохи прокотившись, злетіло на підлогу. Обличчя Фроста здавалося висіченим із мармуру.

      – Зізнавайся!

      Бах! Кінчик вказівного пальця Тойфеля злетів у повітря.

      Його середній палець поменшав на одну фалангу. Ґлокта зупинився, витираючи піт зі свого чола затиллям долоні. Його ногу корчило від напруги. На плиточки з рівномірним кап-кап-кап скрапувала кров. Тойфель дивився на свої вкорочені пальці широко розплющеними очима.

      Северард похитав головою.

      – Блискуча робота, інквізиторе. – Він пустив одне із кружалець плоті по столу. – А яка точність… Я в захваті.

      – А-а-а! – закричав мінцмейстр. «А ось і прийшов біль». Ґлокта знову здійняв сікач.

      – Я зізнаюсь! – заверещав Тойфель. – Я зізнаюсь!

      – Прекрасно, – весело сказав Ґлокта.

      – Прекрасно, – сказав Северард.

      – Пгекгасно, – сказав практик Фрост.

      Безмежна, пустельна північ

      Маги – стародавній, загадковий орден, якому відомі таємниці світу і підвладне мистецтво магії. Вони настільки мудрі і могутні, що простолюду такі мудрість і могуть навіть не снилися. Принаймні подібний ходив поговір. Маг такого рівня повинен знати, як знайти людину, навіть якщо ця людина – одна на безмежній, пустельній Півночі. Але якщо він і знав, як це зробити, то не надто поспішав.

      Лоґен почухав свою кошлату бороду і замислився, з якої причини великий маг затримується. Мабуть, він заблукав. Лоґен вдруге запитав себе, чи не краще було залишитися в лісах, де принаймні вистачало їжі. Але духи направили його на Південь, а якщо піти від пагорбів на Південь, то прийдеш до цих посохлих вересовищ. Тут він і чекав на голодний шлунок, у негоду, серед кущів вересу і багна.

      Його чоботи все одно подерлись, тож він розбив свій жалюгідний табір недалеко від дороги, щоб краще бачити наближення чаклуна. Після війн на Півночі зосталося достолиха різношерстої небезпечної наволочі: солдати-дезертири, які стали розбійниками, селяни, які втекли зі своєї спаленої землі, некеровані відчайдухи, яким нічого втрачати, і так далі. Однак Лоґена це не хвилювало. Нікому було лізти у цю глухомань. Нікому, крім нього і мага.

      Тож він посидів, почекав, спробував знайти їжу, нічого не знайшов, і взявся чекати далі. В цю пору року вересовища часто заливали раптові зливи, але вечорами він все одно намагався розпалитити з гілок маленьке, курне багаття, щоб хоч трохи підтримати СКАЧАТЬ