На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ придворний мінцмейстр! – заверещав в’язень, намагаючись звільнитися від своїх пут. Практик Фрост і далі дивився на нього без жодних емоцій, склавши руки на грудях. Тим часом залізо в жаровні почало червоніти. – Як ви смієте…

      – Та скільки можна переривати! – крикнув Ґлокта.

      Фрост люто копнув Тойфеля в гомілку і той зойкнув від болю.

      – Як наш в’язень підпише заяву-зізнання, якщо в нього зв’язані руки? Звільніть його, будь ласка.

      Тойфель підозріло роззирався, поки альбінос розв’язував йому зап’ястя. Аж тут він помітив сікач. Нагострене до дзеркального блиску лезо аж сяяло у різкому світлі лампи.

      «Прекрасна річ, і тут ні додати, ні відняти. Тобі б він не завадив, правда, Тойфелю? Впевнений, що тобі хочеться відрубати мені голову».

      Ґлокта майже сподівався на те, що він це зробить – його права рука, здавалося, тягнулася до сікача, але натомість лише відпихнула заяву-зізнання.

      – О, – мовив Ґлокта, – так мінцмейстр у нас праворукий.

      – Праворукий, – прошипів Северард у вухо в’язню.

      Тойфель прищурено дивився на інший бік столу.

      – Я знаю тебе! Ти Ґлокта, так? Тебе схопили в Ґуркулі, а потім катували. Занд дан Ґлокта, правильно? Що ж, повір мені, цього разу ти догрався! Тут і до ворожки не треба йти! Коли верховний суддя Маровія дізнається про це…

      Ґлокта зірвався на ноги, аж стілець скреготнув по плитках. Його ліва нога люто запекла, але він на це не зважав.

      – Поглянь на це! – прошипів Ґлокта і широко розкрив рота, щоб наляканий в’язень міг добре роздивитися його зуби. – «Або на те, що від них залишилось». Ти бачиш? Бачиш? Коли вони рвали зуб зверху, то залишали знизу, а коли рвали знизу, залишали зверху, і так по всій щелепі. Бачиш? – Ґлокта розсунув щоки пальцями, щоб Тойфелю було краще видно. – Вони робили це маленькою стамескою. Відламували щодня по шматочку. Це зайняло місяці.

      Ґлокта силувано сів, а тоді широко всміхнувся.

      – Блискуча робота, правда? А яка іронія! Залишити половину зубів так, щоб з них не було ніякого пуття. Зазвичай я їм тільки суп.

      Мінцмейстр зглитнув. Ґлокта помітив, як по його шиї прокотилася крапля поту.

      – І зуби – це був лише початок. Щоб ти знав, я змушений навіть сцяти сидячи, як жінка, і в тридцять п’ять років не можу самостійно підвестися з ліжка.

      Він відкинувся на спинку крісла і, скривившись, випростав ногу.

      – Кожен мій день – це маленьке пекло. Кожен день. Отож, скажи мені, ти справді вважаєш, що мене можуть налякати твої дурнуваті погрози?

      Ґлокта неспішно вивчав свого в’язня.

      «Вже геть не такий впевнений, як був до цього».

      – Зізнайся, – прошепотів він, – і тоді ми зможемо відправити тебе до Енґлії, і знайдемо навіть ще трохи часу на сон.

      Обличчя Тойфеля поблідло майже як у практика Фроста, проте він не зронив ні слова.

      «Незабаром сюди явиться архілектор. Найвірогідніше, він уже в дорозі. Якщо до того часу зізнання не буде… ми всі відправимося СКАЧАТЬ