На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як… ну, я – учень мага. Але мій учитель, великий Баяз, – і вершник шанобливо схилив голову, – не будь-хто, а Перший з-поміж магів, котрий осягнув високе мистецтво і глибоку мудрість. Він велів мені знайти вас, – здалося, що він раптом засумнівався, – і привести… ви ж Лоґен Дев’ятипалий?

      Лоґен підніс ліву руку і поглянув на блідого молодика крізь прогалину на місці свого середнього пальця.

      – Ох, ну добре. – Учень мага хотів було зітхнути з полегшенням, але раптом осікся. – Ой, тобто… е-е… мені шкода, що так вийшло з пальцем.

      Лоґен розсміявся. Це сталося вперше з того часу, як він вибрався з річки. Нічого такого смішного хлопець не сказав, але Лоґен посміявся від душі. Це було приємне відчуття. Хлопець усміхнувся і з великою бідою якось зсунувся з сідла.

      – Я Малакус Кей.

      – Малакус який?

      – Кей, – мовив він, прямуючи до вогню.

      – Що це за ім’я таке?

      – Я зі Старої Імперії.

      Лоґен ніколи не чув про подібне місце.

      – З імперії, кажеш?

      – Ну, так, колись вона була імперією, наймогутнішою країною Земного кола. – Молодик незграбно присів біля багаття. – Але слава минулих днів давно зів’яла. Тепер це просто велетенське поле бою. – Лоґен кивнув. Він добре знав, про що йдеться. – Вона знаходиться далеко, на заході світу.

      Учень мага вказав рукою кудись у простір.

      Лоґен знову засміявся.

      – Там схід.

      Кей сумно усміхнувся.

      – Я провидець, але, схоже, не надто здібний. Учитель Баяз відправив мене на ваші пошуки, але мені не поталанило, і під час негоди я заблукав. – Він відкинув з очей волосся і безпомічно розвів руками. – У мене був в’ючний кінь із провіантом, і ще один кінь для вас, але я загубив їх під час бурі. Боюся, з мене нікудишній мандрівник.

      – Схоже на те.

      Кей дістав з кишені флягу і простягнув її Лоґену. Той відкрив її і хильнув. Гарячий напій полився його горлом, зігріваючи Лоґена до кінчиків волосся.

      – Що ж, Малакусе Кею, ти загубив свої харчі, але зберіг дещо справді важливе. Мене нелегко змусити всміхнутись цими днями. Щиро прошу тебе до мого багаття.

      – Дякую. – Учень затих і простягнув руки до куцого полум’я. – Я не їв уже два дні.

      Він захитав головою, метляючи туди-сюди волоссям.

      – Це був… важкий час. – Хлопець облизав губи і поглянув на казанок.

      Лоґен передав йому ложку. Малакус Кей вирячився на нього круглими очима.

      – Ти вже їв?

      Лоґен кивнув. Це була неправда, але нещасний учень виглядав голодним, як вовк, а їжі там ледь вистачало на одного. Він зробив ще один ковток із фляги. Цього поки що вистачить. Кей з насолодою накинувся на юшку. Коли вона скінчилось, він вишкріб рештки з казанка, облизав ложку, а потім ще й край казанка. Потім відкинувся на валун.

      – Лоґене Дев’ятипалий, я СКАЧАТЬ