На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

      – Кха-кха, – закашлявся Джезаль, осідаючи на коліна.

      Варуз навис над ним.

      – Зробите для мене невеличку пробіжку, капітане.

      – А-а-ах!

      – Пробіжитесь звідси до Великої вежі, а там підніметесь угору, до парапету. Я знатиму, коли ви доберетесь, бо ми з майором будемо насолоджуватися на даху грою в квадрати4. – Він вказав на шестиповерхову будівлю позаду себе. – Звідти чудово видно верхівку вежі. Я побачу вас у монокль, тож цього разу ви не змахлюєте!

      І він луснув Джезаля по потилиці.

      – Ай! – зронив Джезаль, потираючи голову.

      – Щойно з’явитеся на даху, побіжите назад. Ви бігтимете щодуху, я в цьому певен, бо якщо ви не повернетесь до того, як ми закінчимо гру, побіжите знову.

      Джезаль скривився.

      – Майор Вест – чудовий гравець у квадрати, тож у мене піде десь півгодини на те, щоб у нього виграти. Рекомендую не зволікати.

      Джезаль із зусиллям підвівся і, пошепки кленучи на чім світ стоїть, підтюпцем побіг до арки в дальньому кінці двору.

      – Вам треба пришвидшитись, капітане! – кинув Варуз йому вслід.

      Джезалеві ноги були мовби шматки свинцю, але він підстьобнув їх.

      – Вище коліна! – весело повчав майор Вест.

      Джезаль протупотів проходом, повз воротаря, котрий сидів біля дверей і дурнувато посміхався, і вибіг на широкий проспект. Він пробіг повз обвиті плющем стіни Університету, сапаючи і тихо проклинаючи Варуза і Веста, а тоді минув майже глухий, масивний Будинок питань, головні ворота якого були щільно замкнені. По дорозі йому зустрілися кілька непримітних клерків, які поспішали то туди, то сюди, але загалом у цей пообідній час в Аґріонті панувала тиша, і Джезаль не стрів нікого цікавого, доки не дістався парку.

      У затінку біля озера під крислатою вербою сиділи три вишукані молоді леді разом із підтоптаною компанйонкою. Джезаль одразу ж набрав ходу і змінив змучений вираз на безтурботну усмішку.

      – Дами, – привітався він, майнувши повз них.

      Він почув, як вони захихотіли позаду, і мовчки порадів за себе, але наполовину збавив темп, щойно зник із їхнього поля зору.

      – А щоб тебе грім побив, Варузе, – буркнув він сам до себе, ледь волочучи ноги дорогою на Алею Королів, але тут йому знову довелося прискоритись.

      Всього за двадцять кроків кронпринц Ладісла щось проповідував своєму барвистому почету.

      – Капітане Лютар! – вигукнув Його Високість, і тільки сонце заблистіло на його вигадливих золотих ґудзиках. – Біжіть щодуху! Я поставив тисячу марок на вашу перемогу у Турнірі!

      Джезаль знав з авторитетних джерел, що принц поставив біля двох тисяч марок на Бремера дан Ґорста, але все одно низько вклонився, наскільки це було можливо під час бігу. Принцова компанія франтів засвистіла і мляво прокричала йому вслід щось підбадьорливе.

      – Довбні нетесані, – прошипів СКАЧАТЬ