Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хорунжий Кміциц! – прозвучала відповідь. – А з ким я балакаю?

      – Полковник Єжи-Міхал Володийовський.

      – Вітаю! – почувся голос з-за дверей.

      – Не час на привітання. Чого ви хочете?

      – Мені б першому поцікавитися: чого ви хочете? Ви не знаєте мене, я вас. То чому ви на мене нападаєте?

      – Зрадник! – втрачав терпець пан Міхал. – Зі мною є ляуданці, котрі з війни повернулися, і вони хочуть виставити вам рахунки за розбої та за кров, невинно пролиту, і за цю панночку, котру ви зараз викрали! Ви знаєте, що таке raptus puellae27? Мусите негайно піддатися!

      На хвилину запало мовчання.

      – Ви б не назвали мене другий раз зрадником, – сказав знову пан Кміциц, – коли б не ці двері, які нас розділяють.

      – То відчиніть їх. Я цього не забороняю!

      – Спершу ще не один ляуданський кундель ногами беркицьне. Ви не візьмете мене живим!

      – То вас здохлого за чуба виволочу. Нам байдуже!

      – Слухайте добре і затямте те, що скажу. Якщо від нас не відчепитись, я маю тут барильце пороху і ґніт уже тліє. Дім я висаджу, всіх, хто тут є, і себе самого. Боже мені в цьому помагай! А тепер підходьте мене брати!

      Цього разу хвилина мовчання була ще довша. Пан Володийовський даремно шукав відповіді. Шляхта почала злякано перезиратися. Стільки було дикої енергії в словах пана Анджея, що в погрозу повірили всі. Вся перемога могла бути однією іскрою в порох розвіяна і Білевичівнa пропала б на віки.

      – Заради Бога, – буркнув котрийсь із Бутримів, – то біснуватий чоловік! Він це готовий зробити.

      Раптом панові Міхалу спала на гадку щаслива, як йому здавалося, думка.

      – Є інший спосіб! – крикнув він. – Виходьте зі мною, зраднику, битися на шаблях! Якщо покладете мене, то від’їдете вільно!

      Довгий час не було жодної відповіді. Серця ляуданські билися неспокійно.

      – На шаблях? – уточнив нарешті пан Кміциц. – Це можна!

      – Якщо ви не боягуз, то так і буде!

      – Слово честі, що я від’їду вільно?

      – Слово.

      – Не може бути! – озвалося кілька голосів серед Бутримiв.

      – Тихо, пановe, хай вам грець! – гукнув пан Володийовський. – Бо інакше він і себе, і вас порохом висадить.

      Бутрими замовкли, а за мить один із них промовив:

      – Буде так, як ваша милість хоче.

      – То що там? – спитав задерикувато пана Анджей. – Сараки погоджуються?

      – І присягнуть на мечах, якщо ви захочете.

      – Хай присягають!

      – До гурту, панове, до гурту! – покликав пан Міхал шляхту, що стояла під стінами й оточила весь будинок.

      За мить усі зібралися під головними дверима і скоро звістка, що пан Кміциц хоче порохом усе підірвати, розлетілася на всі боки. Тому стояли, як із каменя висічені, від жаху. Тим часом пан Володийовський підвищив голос і промовив у замогильній СКАЧАТЬ