Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      – І панночку.

      – І панночку. Багато про неї доброго розповідають.

      – Цілими днями вона, небога, тепер лише плаче і плаче.

      – Гм, – буркнув пан Володийовський, – але ж не за Кміцицом вона побивається?

      – Хто його зна! – засумнівалася Марися.

      – Тим гірше для неї, бо він уже не повернеться. Пан гетьман відіслав частину ляуданців додому, то й сила тепер є. Без суду його б зараз посікли. Мусить він знати, що ляуданці повернулися, тому навіть носа не висуне.

      – Подейкують, що наші знову мають вирушати, – зауважила Терка, – бо лише на короткий час одержали відпустку.

      – Ох, – повідомив пан Міхал, – гетьман розпустив їх, бо грошей у скарбниці не має. Справжній відчай! Коли люди найбільше потрібні, то мусить їх відсилати. Але вже на добраніч, панночки, час уже спати. І щоб вам якийсь пан Кміциц із вогняним мечем не приснився…

      Сказавши це, пан Володийовський піднявся з лави й уже намірився іти, але заледве зробив крок до дверей, коли враз зчинився галас у сінях і якийсь пронизливий голос зарепетував за дверима:

      – Гей там! На милість Божу! Відчиняйте швидше, хутко!.. Дівчата перелякалися не на жарт. Пан Міхал кинувся до шаблі, що висіла на одвірку, але не встиг ще з нею повернутися, як Терка відсунулася й у кімнату ступив невідомий чоловік, котрий упав до ніг лицаря.

      – Рятуйте, пане полковнику!.. Панночку викрали!..

      – Яку панночку?

      – У Водоктaх.

      – Кміциц! – вдарив у поли пан Володийовський.

      – Кміциц! – заверещали дівчата.

      – Кміциц! – повторив посланець.

      – А хто ти такий? – спитав пан Міхал.

      – Я бурмістр із Водоктів.

      – Ми його знаємо! – вимовила Терка. – Він дьоготь для вашої милості возив.

      З-за печі виліз старий заспаний Ґаштовт, а в дверях з’явилися двоє помічників пана Володийовськогo, котрих галас заманив до покою.

      – Сідлайте коней! – наказав пан Міхал. – Один хай до Бутримів вирушає, а другий коня мені подає!

      – У Бутримів я вже був, – застеріг бурмістр, – бо до них найближче. Це вони мене до вашої милості послали.

      – Коли панночку викрали? – спитав полковник.

      – Щойно. Там ще челядь ріжуть. Я ледь до коня добіг. Старий Ґаштовт протер очі. – Що? Панночку викрали?

      – Саме так. Кміциц її захопив! – підтвердив пан Володийовський. – Я вирушаю на підмогу!

      Сказавши це, парубок звернувся до посланця:

      – Рушай до Домашевичів, – наказав він, – хай із мушкетами їдуть!

      – А ви, кози! – гримнув раптом дідуган на доньок. – Ану, кози! Всі на село, будити шляхту, хай шаблі хапають! Панночку викрав пан Кміциц. Що ж це таке?.. Боже, рятуй! Розбійник, баламут. Що ж це таке?

      – Гайда всіх будити, – нагадав пан Міхал, – буде швидше. Ходіть уже! Коні, чую, СКАЧАТЬ