Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      Не раз бувало довгими зимовими вечорами, що старий Ґаштовт, повечерявши, спати йшов, а вони з паном Володийовським сиділи біля груби. Недовірлива Терка куделю пряла, солодка Марися пір’я дерла задля розваги, а Зоня нитки з веретен на мотки намотувала. Але коли пан Володийовський починав розповідати про війни, на яких побував, або про дива, які бачив у різних магнатських садибах, то робота припинялася, дівчата на парубка, як на веселку задивлялися, і щоразу котрась вигукувала від подиву: «Ах! Я не жила ще на світі! Любий ви наш!» – а інша вторила: «Всю ніч ока тепер не заплющу».

      Натомість пан Володийовський, у міру, як здоров’я його поверталося і шаблею вже майже цілком вільно міг володіти, щораз ставав веселішим і щораз охочіше про все розповідав. Одного вечора сиділи собі, як зазвичай після вечері, перед каміном, з якого жваві вогники відсвітлювали на всю темну кімнату. Присутні почали жартома сперечатися. Дівчата хотіли оповідок, а пан Володийовський просив Терку, щоб йому щось заспівала під лютню.

      – Самі співайте! – пхикнула панночка, відштовхуючи інструмент, який їй пан Володийовський подавав. – Я маю роботу. Бували по світах, то мали б різних пісень навчитися.

      – Звісно, я навчився. Але сьогодні нехай уже так буде: я заспіваю першим, а ви після мене. Робота не втече. Якби якась білоголова24 попросила, то не стала б їй опиратися, а до чоловіків ви завжди вперта.

      – Так і треба.

      – То й я на таке заслуговую?

      – Та де там! Співайте вже, паночку.

      Пан Володийовський забренькав на лютні, зробив кумедне обличчя і заспівав фальшивим голосом:

      – О, це несправедливо! – зупинила молодика Марися, зашарівшись, як малина.

      – Це жовнірська пісня, – пояснив пан Володийовський, – яку ми співали на зимових квартирах, прагнучи, щоб яка добра душа над нами зглянулася.

      – Я б першою зглянулася…

      – Дякую, панно. Якщо так, то не маю більше про що співати і лютню в гідніші руки віддаю.

      Терка цього разу інструменту не відштовхнула, бо її зворушила пісня пана Володийовськогo, в якій було набагато більше хитрощів, ніж правди. Тож вдарила разом по струнах і, склавши губи «бантиком», заспівала:

      Пан Володийовський так розвеселився, що аж у боки взявся радісно і залементував:

      – То всі хлопці зрадники? А військові, моя добродійко? Панна Терка сильніше стулила вуста і заспівала з подвійною енергією:

      – Не зважайте, пане, на Терку, вона завжди така! – СКАЧАТЬ