Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ роззиратися, стримуючи весь загін. У дворі метушня була шалена. Одні козаки світили смолоскипами, інші бігали хто куди, виходили з дому та входили знову, виносили речі, закидали лантухи на фіри. Інші виводили коней із стаєнь, худобу з обор. Галас, вигуки та накази лунали на всі боки. Вогонь смолоскипів освічував наче святоянський26 переїзд урядника до нового маєтку.

      Кшиштоф Домашевич, найстарший із Домашевичiв, підсунувся до пана Володийовськогo.

      – Ваша милосте, – сказав він, – весь Любич хочуть запакувати на підводи.

      – Не вивезуть, – заспокоїв його пан Володийовський, – не лише Любич, а й навіть власні шкури. Не бачу, однак, пана Кміцицa, а він досвідчений воїн. І ніякої охорони!

      – Бо силу свою відчуває. Я так бачу, що в нас більше як триста людей. Якби ми з війська не повернулися, то міг би серед білого дня пройти з возами через всі закутки.

      – Гаразд! – підвів риску пан Володийовський. – До цієї садиби лише та одна дорога веде?

      – Вона єдина, бо позаду і з боків самі болота.

      – Це добре. По конях, панове!

      Слухняна до наказів шляхта швидко пострибала в сідла. За ними зімкнулися в довгу лінію піші ряди й узялися оточувати обійстя разом із забудовами.

      Пан Міхал із головним загоном наблизився прямо до коловерті.

      – Чекати наказу! – зронив він тихо. – Без команди не стріляти!

      Заледве кількадесят кроків відділяло шляхту від коловерті, коли їх нарешті помітили з подвір’я. Кільканадцятеро людей підбігли разом до плоту і перехилилися через нього, пильно вдивляючись у темряву, а грізні голоси загукали:

      – Гей, а це що за люди?

      – Альт! – скомандував пан Володийовський. – Вогонь! Постріли з усіх мушкетів, які мала шляхта, гримнули одночасно. Але ще луна їхня не відбилася від споруд, як знову пролунав голос пана Міхала:

      – Бігом!

      – Бий, убивай! – відгукнулися ляуданці, кидаючись уперед, як потік.

      Козаки відповіли пострілами, але не мали вже часу набивати зброю повторно. Гурт шляхти навалився на коловерть, яка скоро обвалилася під натиском озброєних чоловіків. Боротьба закипіла вже у дворі, поміж фір, коней, лантухів. Уперед виступили муром кремезні Бутрими, найвправніші у рукопашному зіткненні та найзапекліші вороги пана Кміцица. Рухалися, як лава ординців, що йде через молодий лісок, ламаючи, топчучи, нівечачи і ріжучи все на своєму шляху. За ними рубалися Домашевичі та Ґостевичі.

      Люди пана Анджея захищалися мужньо з-за возів і скринь. Почали також стріляти з усіх вікон будинку і з даху, але рідко, неорганізовано, в різнобій, бо в темряві важко було своїх від ворогів відрізнити. За мить посипалося козацтво з подвір’я в будинок і стайні. Лунали зойки змилуватися. Шляхта тріумфувала.

      А вже коли залишилася сама у дворі, оживився вогонь із дому. Всі вікна наїжачилися люфами мушкетів і град куль посипався на подвір’я. Найбільша група козаків сховалася в будинку.

      – Під садибу! СКАЧАТЬ