Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ слово пан Володийовський промовив чітко, водночас описав півколо, долоню та шаблю потягнув до себе й усі глядачі втямили, що він мав на увазі під словом «Підійміть!» Шабля пана Кміцицa, як голка, витягнута з нитки, засвистіла над головою полковника й упала в нього за спиною. Він пояснив:

      – Це називається: вилущувати шаблю.

      Пан Анджей стояв блідий, із божевільними очима, хитався, здивований не менше за шляхту ляуданську. Тендітний полковник відсунувся вбік, вказав на шаблю, що лежала на землі, й удруге повторив:

      – Підійміть!

      В якусь мить здавалося, що пан Кміциц кинеться на нього з голими руками. Він уже був готовий до стрибка, коли пан Володийовський, притиснувши руків’я до грудей, підставив вістря, але пан Анджей кинувся на шаблю й упав із нею знову на страшного супротивника.

      Голосний гомін пронісся в колі тих, хто стежив за поєдинком і коло звужувалося щораз більше, а за ним сформувалося друге, третє. Козаки пана Кміцица пропихали голови між плечима шляхтичів, немов усе життя в найкращій з ними жили злагоді. Мимовільні вигуки виривалися з вуст глядачів. Інколи лунав вибух невгамовного, нервового сміху, всі побачили майстра над майстрами.

      А той жорстоко розважався, як кіт із мишею – і показово щоразу недбаліше махав шаблею. Ліву руку висунув з-за спини і засунув у кишеню рейтуз. Пан Анджей казився, хрипів, на завершення булькотливі звуки вирвалися з його горла крізь стиснуті зуби:

      – Закінчуйте вже!.. Годі вже сорому!..

      – Гаразд! – погодився пан Володийовський.

      Почувся короткий свист, страхітливий, потім здавлений зойк. Водночас пан Кміциц розвів руки, його шабля випала з них на землю. І він завалився обличчям до ніг полковника.

      – Живий, – оголосив пан Міхал, – не впав долілиць! І відкотивши полу жупана пана Анджея, почав витирати об неї шаблю.

      Загомоніла шляхта в один голос, але в цих вигуках звучало щораз виразніше:

      – Добити зрадника… Добити!.. Зарубати!

      І кількох Бутримів уже бігло з шаблями наголо. Враз сталося щось дивне. Можна було б сказати, що невисокий пан Володийовський виріс на очах. Шабля найближчого Бутримa вилетіла йому з руки слідом за Кміцицoвою, немовби її вихор підхопив. Пан Міхал натомість крикнув із очима, що аж іскрили:

      – Охолоньте! Геть!.. Це моя здобич, а не ваша!.. Відійдіть!..

      Усі замовкли, остерігаючись гніву чоловіка, відтак той сказав:

      – Не потрібна мені тут скотобійня!.. Ви, будучи шляхтою, мали б знати звичай честі, що пораненого не добивають. Навіть із ворогом такого не роблять, а що вже казати про супротивника, в поєдинку переможеного.

      – Він зрадник! – обурився котрийсь із Бутримів. – Такого годиться вбити.

      – Якщо він зрадник, тоді панові гетьманові його треба передати, щоб покарання призначив і послужив прикладом для інших. Врешті, як я вам сказав: він тепер мій, а не ваш. Якщо виживе, то зможете відшкодування СКАЧАТЬ