Біла ріка. Сергій Дячук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ офіцеру-румуну, якому здавалось, наче гуцул якось не так дивиться на нього зі строю, – насмішкувато. Він спитав:

      – Звідки ти? Федор відповів:

      – З України.

      Той розлютився ще більше і щосили зарепетував:

      – Невірна відповідь! Нема ніякої України, а є одна велика Румунія!

      Федор мовчав. Худий румун аж трусився від люті.

      В обід, у курилці, до Пойдаша підійшов земляк:

      – Федьо, я сьогодні вночі тікаю… Завтра зранку нас всіх відправляють на фронт.

      Федор змовчав. Увечорі він лежав одягнений на своєму ліжку, чекаючи, коли всі в казармі заснуть; вдивлявся у стелю, часом заплющував очі й бачив її, Ялену. Спогади малювали яскраві картинки з храму у Конятині, на сінах в Киселицях. Після опівночі він зліз з ліжка і через вікно стрибнув у двір. Там під деревом чекав той земляк, що попередив про відправку частини на фронт. Вони привіталися, і коли той вже пішов, Федор зупинився.

      – Федор, ти куди? – нервово зашипів земляк.

      – У мене є ще тут борг, – спокійно відповів Пойдаш.

      – Лише гет того румуна, най їде на свою війну, там йому совєти пір’ячко повискубуют, – ледь не зриваючись на крик, благав той.

      – Я свої борге звек повертати самей, – сказав Федьо і пішов в бік будинку, де жив його кривдник.

      – Дурень впертий! – прошепотів сам до себе «земляк» і,піднявшикоміршинелі,побігдопаркану.

      У вікні одноповерхового будиночка, де квартирував румунський офіцер, горіло світло. Долітали ще якісь незрозумілі звуки, ніби грала музика. Федор, пригнувшись, підбіг до вікна; шелестіло пожовкле листя, що попадало з кількох найближчих дерев. Він притиснувся спиною до стіни і швидко зазирнув у помешкання. Вікно було більш як на половину закрите брудною фіранкою. У кімнаті на ліжку дрімав румун. Його ноги звісились набік, аж до підлоги. Підтяжки тримали на розмір більші, ніж належало б, формені галіфе; поруч валялися чоботи. Федор потягнувся рукою до кватирки. За мить вікно відкрилося, Федьо повільно заліз у приміщення. На патіфоні крутилася платівка, на столі лежав недороскладений пасьянс; поруч із розпечатаним конвертом з погашеною маркою, що на ній був король Міхай і гордий напис «Румунія», – якась світлина; майже допита пляшка коньяку і склянка з напоєм на денці стояли на краю стола; ще тут лежав портсигар і поруч – повна попільничка недопалків. Заїжджена платівка смішно повторювала один і той таки фрагмент мелодії: приспів якогось румунського шлягера. Федор відкрив портсигар, взяв звідти сигарету. Але, відкривши одна за одною шухляди, і ще раз глянувши на стіл, не знайшов ані запальнички, ані сірників, тож підійшов до натопленої груби, присів і підкурив від головешки з печі. Цієї миті румун сп’яну забубонів, наче сварився з кимось. Пойдаш стрімко озирнувся до нього, але, переконавшись, що румун і далі спить, сів поруч на стілець, що на ньому висів китель, затягнувся димом; перевірив уміст кишень; портмоне виявилося пусте, лише з якимсь дріб’язком. Тоді він розстібнув кобуру, дістав звідти револьвер. Прокрутивши заряджений барабан, прицілився в румуна, СКАЧАТЬ