Біла ріка. Сергій Дячук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так подивився на неї, що та просиділа до кінця вечері, не відкриваючи рота. Якби ж вона знала, що всі ці місяці у війську, під час принизливої муштри, яку не сприймала його вольова, сильна і горда душа, єдине, що його гріло, – це спогади про Ялену. Може б він і пішов на фронт, але думка, що він вже ніколи не зможе через дурну війну побачити її, хай навіть через роки рокенні, душила його, і він місяцями, йдучи через гори, мав на розумі не рідний дім, сестер чи братів, а лише її одну – свою Ялену. Аж тут хтось насмілився вкрасти в нього цю єдину мрію його життя. Федорова дієва і свавільна натура збунтувалась, він не міг з цим змиритись.

      Сестра завела Федора до кімнати. Він закинув руки за голову, втупився у стелю. Коциха лише зараз наважилась йому сказати новину про братів:

      – Онуфрій з Іваном до лісу пішле, а Петро у комуністи вступев.

      Федор не звертав уваги на сестру, все дивився на дерев’яні сволоки, ледь підсвічені лампою, що її тримала Марія. Тільки буркнув:

      – Шо мені до того? Най вступают, куди хочут, леш бе у гівно не вступели. Най мастять собі голову самі. Велекі вже, абе я неми переймавсе!

      – Слухай, Федьо, те леше нічого такого собі не подумай, але у нас діти малі, а те дезертир… Може б те йшов у полонени, бо у нас проблеми можут бути.

      Федор міркував про щось, усе ще втупившись у стелю, й не відповідав нічого. Сестра ніби навмисно не гасила лампу, чекала відповіді брата.

      – Добре, вилежусь тільки, і після свєт піду.

      Її брат упав, як був, на ліжко, повернувся лицем до стіни. Вже засинаючи, пробубонів: «Все одно румуни з німцями вже програли цю війну, одне тільке питання…». Федор не встиг договорити – заснув.

      – Шо, шо те там сказав? – перепитала, ніби не розчувши, Коциха. Зрозумівши, що брат заснув, тихо прошепотіла до нього: «Зморело, сараку… На добраніч».

      Коциха загасила лампу.

      На свята Юрій, Яленин галіціян, стояв коло церкви в Киселицях. З-під його кожуха визирав ствол ППС. Федор вибрав момент, коли біля Юрія нікого не було, підійшов до нього й, схопивши за барки, прошипів:

      – Ти не меш з нею ходети!

      Юрій від несподіванки вкляк, але за мить, схаменувшись, схопив Федора за руки.

      – Шо є, чоловіче!? – зарепетував він. – Чоловіче, те шо, слабей на голову?

      Федор мовчки подивився в очі Юрію і відпустив його зі словами:

      – Я тебе попередив!

      – І шо буде? – навздогін прохопився Юрій.

      Федор вже відійшов на кілька метрів, але обернувся й з ненавистю в голосі кинув:

      – Меш ведіти!

      Юрій нервово засміявся. Він бачив перед собою лише чорні від люті очі Пойдаша, які зиркали з-під лоба і чорних брів, що ніби зрослися на переніссі, коли Федор крізь зуби, майже не відкриваючи рота з міцним підборіддям, мовив: «Меш ведіти»… По спині Юрія пробіг неприємний холодок.

      «ЗВІРНО»[26]. ДРУГІСОВІТИ

      Старий паламар бив СКАЧАТЬ