Біла ріка. Сергій Дячук

Чтение книги онлайн.

      – Михайлику, скаже Єлені, шоб запалела піч і кенула у шпаргат^[16] зіллє!

      Трави висіли над сволоком. Це було сухе зілля, свячене торік на Івана Зілєвого. Єлена розпалила піч і жбурнула у шпаргат трохи цієї трави. Почали падати перші великі дощові краплі. Анна стояла на ґанку, вдивляючись, як хмари заповнювали небо на цій стороні Черемоша. З села долинали поодинокі дзвони зі старої дзвіниці, – видко, прибіг паламар, щоб відігнати бурю від села. Анна перехрестилась і зайшла до хати. Надворі здійнявся великий вітер, який, здавалося, ось-ось почне виривати з корінням дерева у саду, але раптом все стихло і почався маленький дощик.

      ФОРТУНА[17]. ВІЙНА

      Крутіж історії захопив гори у свою водоверть. У Карпатах новини про початок війни з’явилися чи не найпізніше на континенті. Якось уночі через міст на Яблуниці переїхала велика колона машин; частина пройшла вбрід на Сокільці. Це були здебільшого військові – поляки, які безнадійно програвали війну (надто після того, як на стороні німців виступили руські). Колона перебралася через Черемош і швидко рушила у напрямку Чернівців. Румуни не перешкоджали їм, ба навіть допомагали. За два дні на Галіції, з’явилися руські. Малий Юрій Кабюків біг горбом і кричав, що «совітські вже на Галіції», а люди шепотілися, «шо, напевно, вже скоро будут тут», але руські залишилися на тому боці, не порушуючи поки що кордону з румунами.

      Радянські війська прийшли через рік. Совіти їхали довгою колоною. Феляджері у Киселицях, пам’ятаючи двадцяті, зустріли їх із жовто-блакитними прапорами та фанами. Колона швидко проїхала на Руську. Потім родина, що зшила прапор, десь зникла.

      Селяни обступили червоноармійців, які белькотіли незрозумілою мовою. За деякий час гуцули сяк-так розуміли російську мову. Ті обіцяли золоті гори. Спочатку гуцули були чемні з гостями, але згодом вони вже кепкували з цих чужаків. Байка, наче вони не розуміли, що з них сміються, і далі розповідали гуцулам про «равенство и братство».

      – А ве в Бога віруєте? – спитала якась стара гуцулка. Солдат у брудній шинелі з ходу випалив.

      – Нет! Религия – это опиум для народа!

      Гуцули лише перезирнулися, а офіцер розлючено зиркнув на солдата, що не виявив обережності. Вочевидь, вони ще намагались справити враження. Якийсь чоловік раптом заговорив:

      Але, абе ви знали, шо ми люде хоч і прості, але не віримо, шо завтра тут золоті верби росте будут. Дуріт кого хочете, але не нас! Ми тут ґаздуємо! Коровку, овечку вкутали, то буде молочко і бренза, а говорети ми усі добре уміємо. Ось ви мені скажіт, я собі смереку врубав і з того жию зиму….

      Анна Петришканова з самого ранку сиділа за жорнами на ґанку, діти засипали у них зерно, а вона крутила камінь своєю жилавою, струдженою рукою, і вже надвечір хату наповнив запах духмяного свіжоспеченого хліба.

      Петришкани тільки-но перехрестилися і помолилися, збиралися вже вечеряти, як до хати увійшли чужі. Обдивившись хату, вони скривились:

      – Стільки СКАЧАТЬ