Біла ріка. Сергій Дячук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Багато кого з цих «лісових братів» Микуця знав, але більшість з них були незнайомі. Як з’ясувалось згодом, то були галіціяни.

      – Кого ти нам привів?

      Сарахан усміхнувся, вдаривши Микуцю по плечі:

      – Це – Кабюк Микуця, сен Дметра Петришкана, – і додав: – Надійна людена, в нех більшовики землі відібрали, та й ненченого брата Дметра Дметряка на Урал вевезле.

      – О, то фейст багата родена була, пам’ятаю з дєдьом у нех на млену зерно молотеле колес.

      – Гаразд, подевемосе, че дійсно те такей дужий, єк виглядаєш, і годней з нами лісаме ходети! – сказав старший чоловік з рудою бородою, що взялася морозом.

      – Добре, – рудобородий закашлявся. – Зовсім скоро світло буде, будемо вже йте.

      – Стрілєти вмієш?

      Микуця завагався.

      – Нічого, навчешсе. Жети захочеш – сам навчешся!

      Усі засміялися. Від дороги долинули звуки двигуна.

      – Добре, йдемо.

      Микуцеві, як наймолодшому й найменш досвідченому, наказали нести зброю, і вони вервечкою рушили вздовж потоку, вгору. Першим йшов бородань з барткою, – вона йому допомагала долати підйом, устелений камінням, що стирчало скрізь під різними кутами, наче хто його навмисне тут похапцем розкидав. Потік був місцями вкритий кригою, проте він не замерзав і вода в ньому подекуди була тепла. Люди казали, що цілюща, і здавна ходили сюди набирати для хворих. Але й смерділа тухлими яйцями нівроку! Микуця, пройшовши так метрів десять, встиг упріти. Він зачерпнув долонею цієї води з потоку, спочатку втер лице, а потім трохи випив.

      – Огов, Петришкан! Не відставай! – почулося з туману.

      АРХИЮДА – ВОРОГ РОДУ ЛЮДСЬКОГО

      – А чуле, шо в Довгополі на Галіції се стало? Позбералиси комуністи церкву розберати: директор школи та голова колгоспу, та ще пару активістів. Панотця, кажут, раніше арештували, а попаддю з діточками на Сибір вевезли, йуй, та й машен наїхало з активістами з району, тома… як їх… ну, цех… а, згадала! комсомолцями отеми! Повелазели горі, кресте поскидали, а з села людей нікого не біло, окрім отех двох, директора школе та голове колгоспу з дітме, та й того міліціонера їхнего. А єк хресте почале скидати, єк за Маркової кічєри хмара визернула! Йуй! Шо почалосе! Як зачало дощем заливати, а воно сепле і сепле, а воне далі собі розберают, а ці діти голове колгоспу фани та образе з церкви виносю і у воду кидают.

      Інша жінка перехрестилась:

      – Най Бог мелує!

      – То так розібрали, колоди докупи трактором зачипели і всі у ріку скенули.

      – Йуй! Най Бог мелує! – жінка у хустці притримувалаоднурукубілярота, а іншоюхрестилась.

      – То я вам скажу, шо за два місяці «причка»[29] за усіма прейшла: дітей голови колгоспу вода забрала. Йшле собі кладкою, трос урвавсе. Цей голова колгоспу кенувсе їх рятувати – і сам з неми втопевсе. Міліціонера «банда» вбела, спалела разом з участком. А директор той їхав мотоциклом у район, та й урвавсе з кашеці, то йому СКАЧАТЬ