Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди. Тал Бен-Шахар

Чтение книги онлайн.

      Тімон засвоював накинуті дорослими моральні норми, що шкільні оцінки – це і є міра його Успіху, і, попри те що школу хлопець ненавидів, він і далі працював не покладаючи рук. Якщо він добре вчився, батьки і вчителі його хвалили, а однокласники, теж охоплені цією доктриною, йому заздрили. На той час, коли Тімон перейшов у старші класи, він уже повністю засвоїв формулу успіху: пожертвуй задоволенням тут і тепер заради того, щоб бути щасливим у майбутньому. Без труда нема плода. І хоч Тімон не відчував ані найменшого задоволення ні від навчання в школі, ні від факультативів і гуртків, ні від громадської роботи й участі в художній самодіяльності, він занурювався в ці заняття цілком. Ним керувала потреба здобути якнайбільше звань і почестей, а коли ця ноша ставала непідйомною, він говорив сам собі: «Тільки б мені вступити до коледжу, а там вже я відірвуся на всю котушку!»

      І ось Тімон подає заяву до коледжу і вступає на обраний ним факультет. З величезним почуттям полегшення він читає список прийнятих до коледжу і буквально плаче від радості. «Тепер, – каже він собі, – я нарешті зможу відчути себе щасливою людиною!»

      Утім, невдовзі відчуття полегшення як вітром здуває. За кілька місяців Тімона знову охоплює той самий неспокій, який мордував його довгі роки. Він боїться, що не зможе успішно конкурувати з кращими студентами в коледжі. А якщо йому не дано помірятися з ними знаннями й уміннями, то як він отримає омріяну роботу?

      Отже, щурячі перегони тривають. Усі чотири роки свого перебування в коледжі він працює у поті чола, щоб його резюме було якнайпереконливішим. Він засновує якусь студентську асоціацію і стає президентом ще однієї, яка пропонує безхатченкам притулок і їжу. Тімон бере участь в університетському чемпіонаті з легкої атлетики. Він надзвичайно ретельно вибирає, які лекційні курси та семінари відвідуватиме, і записується на них не тому, що ці навчальні курси його цікавлять, а тому, що їхні назви звучатимуть ефектно у вкладці до диплома.

      Час від часу Тімон справді «відривається», надто здавши чергову контрольну роботу або склавши іспит. Однак приємні моменти, які виникають внаслідок того, що Тімон на якийсь час з полегшенням скидає з себе ненависний тягар, тривають зовсім недовго; турботи його знову мало-помалу зростають, як снігова куля, а разом з ними з’являється і почуття занепокоєння.

      Навесні на останньому курсі коледжу одна престижна фірма запрошує його на роботу. Тімон охоче пристає на цю пропозицію. «Ось тепер, – думає він, – я нарешті зможу насолоджуватися життям!» Незабаром, проте, він усвідомлює, що вісімдесятигодинний робочий тиждень – втіха така, що й ворогові не побажаєш. І він знову говорить собі, що йому доведеться ще раз на деякий час пожертвувати всіма радощами життя – але тільки поки він не стане на ноги. Час від часу він навіть почувається щасливим – коли отримує зарплатню і ще понад неї, велику премію або просування по службі або ж коли на людей справляє враження його солідна посада. Але це почуття задоволення СКАЧАТЬ