Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди. Тал Бен-Шахар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в тугу. Зрештою, весь у розпачі, він говорить янголові, що хотів би піти геть, піти в «інше місце». Помилково припускаючи, що він – у раю, злочинець вирішує податися до пекла. Цієї миті камера робить наїзд, і ніжний лик янгола раптом кам’яніє й лякає. Зі зловісним диявольським реготом він відказує: «А це і є інше місце».

      Це пекло, яке гедоніст вважає небесами. Без довгострокової мети, без зусиль і клопотів життя втрачає для нас будь-який сенс. Ми не зможемо знайти щастя, якщо шукаємо самої лише насолоди й уникаємо страждань. І разом з тим гедоніст, який живе всередині кожного з нас, у невичерпній тузі за якимось райським садом і далі ототожнює працю зі стражданням, а байдикування – з насолодою.

      Було проведено експеримент з тієї ж теми, що й згаданий епізод серіалу «Сутінкова зона». Психологи платили студентам коледжу за те, що ті били байдики; матеріальні потреби молодих людей повністю задовольняли, працювати ж їм було заборонено. За 4–8 годин студенти вогнем палилися, попри те, що заробляли вони значно більше, ніж деінде. Їм потрібен був азарт подолання труднощів, і вони вважали за краще швидше відмовитися від цієї добре оплачуваної «синекури»[7] задля праці, яка не тільки вимагала від них більше зусиль, але й була менш вигідна з матеріального погляду.

      1996 року я проводив управлінський семінар для групи південноафриканських керівників, які свого часу були учасниками боротьби проти апартеїду. І вони розповіли мені, що, коли вони боролися проти апартеїду, у них було чітке відчуття того, що вони живуть не даремно, і виразно видніла попереду майбутня мета, а тому їхнє життя, нехай навіть часом важке й небезпечне, було азартним і захопливим.

      Коли апартеїду поклали край, кілька місяців тривали святкування з цієї нагоди. Мало-помалу ейфорія зникла, і чимало людей, які колись брали участь у боротьбі, сповнилися нудьги й відчули на власній шкурі порожнечу життя, дехто навіть впав у депресію. Зрозуміло, їм аж ніяк не хотілося повертатися в часи апартеїду, коли вони являли собою пригноблену більшість, але відсутність справи, у яку вони поринали до самозабуття, породила відчуття моторошної порожнечі. Декому вдалося знайти новий сенс життя в родині, у допомозі співгромадянам, у роботі або в хобі, натомість інші навіть за кілька років по тому, як і раніше, борсалися в пошуках нових життєвих орієнтирів.

      Міхай Чіксентміхайі, який у своїй науковій роботі досліджує майже виключно стани найвищої творчої активності й душевного підйому, стверджує, що «найкращі моменти в житті людини зазвичай настають тоді, коли її тіло або розум до краю напружені в добровільному прагненні виконати якесь важке завдання або зробити щось важливе». Гедоністичне існування без боротьби – це аж ніяк не рецепт щастя. Як сказав колишній міністр охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення США Джон Ґарднер, «ми створені для того, щоб дертися вгору, а не для того, щоб вигулюватися, – байдуже, чи в долині, чи на вершині гори».

      А тепер повернімося СКАЧАТЬ