Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ юним помічникам, яких час від часу наймаю, але ці вихідні мають бути особливо людними через усіх тих приїжджих робітників, що прибули в округ збирати яблука. І ти мені сподобався, Джеку. Тому я і не віддухопелив тебе, коли ти підвищив на мене голос, хоча, певно, мав би. Але ти потрібен мені на вихідні.

      Джек відчув, як швидко в ньому наростає, а тоді знову вгамовується лють.

      – А якщо я все одно піду? – запитав він. – У мене є п’ять доларів прибутку, а можливість вибратися з цього гівняного містечка не гірша за премію.

      Смоукі дивився на Джека та продовжував єхидно осміхатися йому, а тоді сказав:

      – Пам’ятаєш, як ти вчора ходив у чоловічий туалет прибирати після одного типа, що виблював вечерю?

      Джек кивнув.

      – Пам’ятаєш, як він виглядав?

      – Стрижка їжак. Штани хакі. То й що?

      – То Землекоп Етвелл. Його справжнє ім’я Карлтон, але він десять років керував міськими цвинтарями, тому всі називають його Землекопом. То було… десь двадцять чи тридцять років тому. Він пішов у міські копи, ще коли Ніксона[102] обрали президентом. А тепер він Начальник поліції.

      Смоукі підняв «Чірут», дмухнув на цигарку, а тоді знову поглянув на Джека.

      – Ми із Землекопом давні друзі, – сказав Смоукі. – І якщо ти підеш на вулицю просто зараз, Джеку, не можу обіцяти, що в тебе не буде проблем із Землекопом. Може закінчитися тим, що тебе повернуть додому. Або тебе відрядять збирати яблука в міські сади: містечку Оутлі належать… ага, гадаю, сорок акрів добрих дарів. А може, все закінчиться побиттям. Або… я чув, старий Землекоп любить діток на дорозі. Особливо хлопчиків.

      Джек подумав про той, схожий на булаву, пеніс. Його почало нудити й морозити водночас.

      – Тут ти, так би мовити, під моїм крилом, – сказав Смоукі. – А щойно ти вийдеш на вулицю, звідки мені знати? Землекоп може їздити будь-де. Може, ти вийдеш за межі міста навіть не спітнівши, але, з іншого боку, будь-якої миті біля тебе може пригальмувати великий «плімут», у якому він їздить. Землекоп не надто кмітливий, але часом у нього з’являється нюх. Або… хтось може повідомити йому про це.

      За баром Лорі мила посуд. Вона висушила руки, увімкнула радіо та почала наспівувати разом із приймачем стару пісню «Степпенвулфів»[103].

      – Ось що я тобі скажу, – сказав Смоукі. – Лишайся тут, Джеку. Попрацюй на вихідних. А тоді я посаджу тебе у свій пікап і сам вивезу за межі міста. Як тобі таке? Ти виберешся звідси у неділю вдень з майже тридцятьма грьобаними баксами в гаманці, яких по приходу сюди в тебе не було. І поїдеш з думкою про те, що Оутлі не таке вже й погане місце. Що скажеш?

      Джек глянув у карі очі з жовтими білками та тоненькими червоними прожилками. Звернув увагу на широку щиру посмішку Смоукі, підкреслену вставними зубами. Навіть відчув дивне та моторошне дежавю, коли побачив, що муха знову прилетіла на кухарський ковпак, поважно всілася і взялася мити свої тоненькі, ніби волосинки, передні лапки.

      Джек СКАЧАТЬ