Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Скоро серцеві камери перетворяться на кригу й він просто звалиться трупом.

      Морозний голос шепотів:

      – Із самотнім хлопчиком, Джеку, на дорозі може трапитися багато поганого. Спитай кого завгодно.

      Джек швидким незграбним рухом повісив слухавку. Він прибрав руку, а тоді вирячився на телефон.

      – Знову той кретин, Джеку? – спитала Лорі. Її голос також линув здалеку… але все-таки здавався трохи ближчим, ніж його власний кількома секундами раніше. Світ повертався на місце. На слухавці таксофону хлопчик запримітив відбиток своєї долоні, навколо якого лежала іскриста паморозь. Поки він дивився, паморозь розтанула та побігла краплями вниз по чорному пластику.

3

      То був вечір четверга, коли Джек уперше зіткнувся з Рендольфом Скоттом. Людей зібралося дещо менше, ніж у вечір середи – так завжди буває за день до зарплати, – проте клієнтів вистачало, щоб забити барну стійку та до краю заповнити столики та кабіни. Мешканці сільської місцевості, де плуги давно іржавіли, закинуті в сараях; люди, які, певно, хотіли бути фермерами, але забули, як це робиться. Насправді, багато хто з них носив кепки з емблемою «Джон Дір»[106], але, на думку Джека, не так уже й багато людей тут почувалися б комфортно за кермом трактора. Серед них були чоловіки, що ходили в сірих, коричневих, зелених чіносах[107]; чоловіки з іменами, вишитими золотою ниткою на синіх сорочках; чоловіки в тупоносих черевиках «Дінго» або величезних та важких «Сурвайвзах»[108]. Ці чоловіки носили ключі на пасках. Обличчя цих чоловіків вкривали зморшки, але не від сміху – уста у всіх були похмурими. Ці чоловіки носили ковбойські капелюхи, і Джек помітив, що принаймні восьмеро за барною стійкою були викапаними Чарлзами Деніелсами[109] з реклами жувального тютюну. Та ці чоловіки тютюн не жували, а смалили цигарки, і то багато.

      Джек витирав випуклу кришку музичного автомата, коли прийшов Землекоп Етвелл. Автомат не працював; по кабельному крутили гру «Янкіз»[110], і ніхто за барною стійкою не відводив погляду від екрана. Минулої ночі Етвелл вдягнувся в типовий для Оутлі спортивний костюм (чіноси, сорочка кольору хакі з купою ручок в одній із нагрудних кишень, робочі чоботи зі сталевими носаками). Цього разу він був у блакитній поліційній формі. Великий пістолет із дерев’яними накладками на руків’ї висів у кобурі на скрипучому шкіряному ремені. Чоловік зиркнув на Джека, той згадав слова Смоукі: «Я чув, старий Землекоп любить діток на дорозі. Особливо хлопчиків», – і здригнувся, наче чимось завинив. Землекоп Етвелл повільно та широко ощирився.

      – Вирішив трохи тут повештатися, хлопче?

      – Так, сер, – пробурмотів Джек і плюхнув ще «Віндекса» на випуклу кришку автомата, хоч вона й так уже була чистою. Хлопчик просто чекав, коли Етвелл піде. Через деякий час він так і зробив. Джек вирішив поглянути, як жирний коп прямує до бару… і саме тоді чоловік з лівого краю стійки обернувся і втупився поглядом у хлопця.

      «Рендольф Скотт, – раптом подумав Джек, – ось на кого він СКАЧАТЬ